Тема 12. Правомірна поведінка. Реалізація права Тезисний конспект лекцій

Поняття “поведінка” завжди передбачає людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками.

Якщо характеризувати правову поведінку, то можна назвати такі її ознаки:

1. соціальна значущість;

2. вираженість зовні у формі дії чи бездіяльності;

3. свідомо-вольовий характер;

4. регламентованість правовими нормами;

5. передбачає юридичні наслідки.

Соціальна значущість має дві форми: соціальну корисність і соціальну шкідливість.

Поведінка осіб в рамках права може бути активною (вчинення дій) чи неактивною (утримання від дій - бездіяльність).

Сама поведінка осіб в рамках права є одним з видів юридичних фактів, тобто тих конкретно життєвих обставин, з якими право пов”язує виникнення, зміну чи припинення правових відносин. А це, безумовно вимагає вольових дій суб’єктів правових відносин.

Норма права є модель як поведінки в цілому, так в першу чергу, модель правових вчинків, які являють собою діяння, що складаються з певних елементів, таких як суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

Суб’єктами правового вчинку може бути фізична чи юридична особа, котра є дієздатною та деліктоздатною, тобто може здійснювати свої права і обов’язки і нести юридичну відповідальність.

Суб’єктивна сторона – це те, як суб”єкт ставиться до свого діяння і його наслідків.

Об’єкт – це ті явища, на які спрямовані діяння суб”єкта (суспільні відносини, соціальні цінності).

Об’єктивна сторона – її складають дія чи бездіяльність, наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв’язок між дією, бездіяльністю і наслідком.

Таким чином, правомірна поведінка – це такі вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Основним, що характеризує правомірну поведінку є:

1. відповідність поведінки особи правовим нормам і праву взагалі;

2. правомірна поведінка як еталон оцінки кожного суб”єкта;

3. врегульованість правомірної поведінки нормами права.

Правомірну поведінку можна розглядати:

1. в правовому регулюванні як модель;

2. в юридичних фактах – як конкретні життєві обставини;

3. у правовідносинах – як суб”єктивні права і обов”язки;

4. в реалізації суб”єктивних прав і обов”язків – як засіб і норма реалізації;

5. в правопорядку – як його зміст.

За різними критеріями правомірна поведінка поділяється:

1. за суб”єктами: правомірна діяльність державних органів, громадських об”єднань, соціальних спільностей, особи;

2. за сферою суспільних відносин:

• економічна;

• політична;

• соціальна.

3. за об’єктивною стороною (формою зовнішнього виразу):

• активна (вчинення певних дій);

• пасивна (утримання від дій);

4. за суб’єктивною стороною (в залежності від психологічного відношення суб”єкта до своєї поведінки):

• соціально-активна (активність полягає у добросовісності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі в правовій діяльності);

• конформіська (пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом “робити так, як роблять інші”);

• маргинальна (базується на наявності страху перед юридичною відповідальністю)

5. В залежності від зафіксованості поведінки в законодавстві:

• врегульовані законодавством;

• не врегульовані законодавством.

6. В залежності від ставлення держави до правомірної поведінки:

• схвалення;

• стимульована;

• допустима.

7. За формою зовнішнього виразу:

• фізична поведінка;

• вербальна поведінка (усна або письмова).

Реалізація права, тобто правових норм – це здійснення приписів юридичного норм в практичних діях суб’єктів.

Право може бути реалізоване в правовідносинах. При цьому форми реалізації залежить від гіпотез, де вказуються умови застосування певної правової норми і диспозиції, де містяться необхідне правило поведінки.

Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права:

• використання;

• виконання;

• дотримання;

• застосування.

Використання – це форма реалізації уповноважуючих юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, що здійснюються ними за їх власними бажаннями.

Виконання – це форма реалізації зобов’язуючих юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання.

Дотримання – це форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає в пасивній поведінці суб”єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання.

Застосування (правозастосування) — це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин і направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.