Тема 11. Законність і правопорядок Тезисний конспект лекцій

Одним з основних принципів діяльності органів держави, громадських організацій, посадових осіб і громадян є законність.

Законність – це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, які утворюються в результаті їх неухильного здійснення всіма суб”єктами права.

Суть законності полягає в реалізації права, в тому, що всі суб”єкти суспільних відносин керуються принципом суворого і неухильного дотримання приписів законів і підзаконних нормативно-правових актів, сумлінно виконуються покладені на них юридичні обов”язки, безперешкодно та повною мірою використовують свої суб”єктивні права.

Основними ознаками (властивостями) законності у державі правової соціально-демократичної орієнтації є:

1. неухильне дотримання і виконання нормативно-правових актів всіма суб’єктами права;

2. верховентсво закону щодо інших правових актів;

3. послідовне боротьба з правопорушниками і невідворотність юридичної відповідальності за їх вчинення.

Законність і демократія:

• законність – елемент демократії;

• законність покликана охороняти справедливість;

• дотримання всіх демократичних форм державного і суспільного життя;

• відсутність в законах нічим не підкріплених декларацій і закликів.

Основні принципи законності в правових демократичних державах:

1. єдність законності, тобто однаковість нормативно-правового регулювання на всій території держави, однаковість застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб”єктів права;

2. соціально-демократична доцільність, тобто відповідність закону цілям забезпечення прав людини і прав нації (народу), соціальній демократії і прогресивного розвитку суспільства, необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оптимального) засобу досягнення мети закону;

3. реальність, тобто забезпеченість законності дійовими, досконалими гарантіями.

Реалізація режиму законності базується на системі гарантій.

Гарантій законності – це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті спроваджуються, охороняються і, в разі порушення, відновлюється законність.

До юридичних засобів відносяться:

1. чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що захищають ці норми.

2. виконання правосуддя як суспільної форми, котра забезпечується реалізацією чинного законодавства, захист прав і свобод громадян.

3. Прокурорський нагляд за точним і однаковим виконанням законів суб”єктами права.

4. Діяльність контролюючих органів держави, кожен з яких, в межах своєї компетенції, здійснює діяльність по запобіганню, виявленню і припиненню порушень законності.

Види гарантій:

• загально-соціальні;

• спеціально-юридичні.

До загально-соціальних відносяться економічні, політичні, ідеологічні гарантії.

До останньої групи (ідеологічні) відноситься:

• правова культура;

• правове виховання;

• юридичний всеобуч.

Правова культура – це така властивість особи, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою у всіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання – це цілеспрямована діяльність державних органів, громадських об”єднань і трудових колективів, а також інших суб”єктів щодо формування у громадян і службових осіб високої правової культури.

Засоби правового виховання:

• правове навчання (зокрема, правовий всеобуч.);

• правова пропаганда;

• юридична практика;

• правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні та охороні правових норм;

• самовиховання.

Юридичний всеобуч – це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців.

Юридичні гарантії законності – це передбачене законом спеціальні засоби здійснення, охорони і відновлення законності.

Види юридичних гарантій:

1. за безпосередніми цілями:

а) превентивні (попереджувальні) – спрямовані на запобігання правопорушень;

б) припиняючі – спрямовані на припинення виявлених неправомірних дій;

в) відновлюючі – спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень;

г) штрафні – спрямовані на покарання правопорушників.

2. За суб”єктами застосування гарантій –

• парламентські;

• президентські;

• судові;

• прокурорські;

• муніципальні;

• адміністративні (управлінські);

• контрольні.

3. За видами (характером) юридичної діяльності (за основними стадіями реалізації права):

• правотворчі;

• правороз”ясувальні;

• правозастосувальні;

• правореалізаційні.

4. За онтологічним статусом у правовій системі:

а) нормативно-документальні – норми права, а також роз”яснюючі (інтерпретаційні) юридичні акти загального характеру;

б) індивідуально-документальні – правозастосувальні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз”яснюючі юридичні акти індивідуального характеру.

в) діяльнісні (діяльність певних суб”єктів тощо):

1) застосування юридичних норм;

2) реалізації нормативних і правозастосувальних актів, що гарантують законність.

Правопорядок – це режим (стан) впорядкованості суспільних відносин, який складається (утворюється) в результаті здійснення юридичних норм в режимі законності.

Як бачимо, порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв”язків, недотримання і підриву правопорядку.

Тому законність і правопорядок перебувають у тісному взаємозв”язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку і, навпаки, порушення її веде до послаблення правопорядку.

Правопорядок є важливим елементом суспільного порядку, під яким в науці і практиці розуміють правильно налагоджений стан всіх суспільних відносин, урегульований всіма соціальними нормами, в т.ч. правовими.

Тому, підтримання суспільного порядку забезпечується як правовими нормами, так і всіма соціальними нормами, а правопорядку – лише юридичними нормами.