Політичні ідеї н. Макіавеллі

Найвагоміший внесок у політичну думку відродження зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідністьприборканняцихїї рис і покликала до життя державу. Відстоюючипріоритетсвітськоївлади, гострокритикував духовенство, а дворянство закликав знищитизовсім. Йогоідеал державного устрою — сильна, жорсткоцентралізованареспубліка, де владарюютьпредставники народу, молодоїбуржуазії та виборний глава держави, який, враховуючинегативніякостілюдини, повинен бути «лисом, щоббачитигадів, і левом, щобнищитивовків». Для об'єднаннясуспільства правитель можевикористовувати будь-якізасоби («мета виправдовуєзасоби»), навітьаморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломствотощо. Лише тодіреспубліка буде могутньою, виправдаєсвоєпризначення, коли правитель, відкинувшизакони й принципиморалі, встановитьправовуавторитарну диктатуру «великогоперетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, — вищийвиявлюдського духу, а служіннядержаві — зміст, мета і щастялюдини.Сповідуючи і деякігуманістичніідеї, віннеодноразововказував на полярністьінтересівбідних і багатих, висловлювався про справедливий і досконалийдержавнийустрій, який повинен забезпечитиполітичну свободу людині, демократичнеміськесамоврядування. МріяМакіавеллі — сильна республіка, яка гарантуєсвоїмгромадянам не лишерозквітсвободи, а й рівність, привілеї, пом'якшеннямайновихвідмінностей. Лише свобода і рівність, на його думку, здатнірозвиватиздібностіособистості, втілювати у нійлюбов до загального блага і громадянськічесноти. 

Політичні ідеї ш.Монтеск'є і ж.-ж.Руссо

Монтеск'є (1689—1755)— Французький політичний мислитель, правознавець, письменник.— Основні праці: «Роздуми про принципи величі римлян та їх занепад», «Про дух законів». Він не ставить особистість над державою і не протиставляє прав громадян правами держави. Свобода— це право «робити все, що дозволено законом».— Забезпечення політичних та громадянських свобод можливе тоді, коли в державі існують незалежні одна від одної гілки влади — законодавча, виконавча, судова (саме незалежність, а не розподіл функцій стоїть на першому місці).— Загроза свободам є й тоді, коли різні влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії.— Виступив одним із засновників теорії правової держави, базуючись на ідеях географічної школи: найбільший вплив на характер правової системи держави, на «дух її законів» має клімат, який визначає характер і вдачу народу.— На «дух законів» впливають також густота населення, економічний стан країни, віросповідання і особливо форма політичного правління.— Принцип правління визначається почуттям, яким керуються люди. Для республіки— це доброчесність, для монархії — честь, для деспотії — страх.— Ідеальна форма правління — аристократична монархія, оскільки демократія характеризується деспотизмом більшості  Жан-Жак Руссо (1712—1778)— Французький філософ, письменник.— Автор творів: «Про суспільний договір або Принципи політичного права», «Міркування про походження і причини нерівності між людьми», «Судження про вічний мир».— Розвиток цивілізації пов'язаний з виникненням і ростом суспільної нерівності (з регресом свободи).— Щоб зберегти майно, було створено публічну владу. Це породило політичну нерівність.— Оскільки попередній суспільний договір був «приманкою багатих» для пригноблення бідних, уявлення про договірне походження влади в Руссо пов'язане не так з минулим, як з майбутнім.— Перехід до стану свободи передбачає укладення справжнього суспільного договору, за яким суверенітет у державі повинен належати народові.— Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодавчої влади.— Свобода полягає в тому, що громадяни перебувають під захистом законів і самі їх приймають.— Оскільки народ є єдиним сувереном, немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу.— Політична рівність громадян неможлива, поки існує майнова і соціальна нерівність.— Принципи рівності, свободи та народного суверенітету сповна можуть бути реалізовані лише в умовах республіканського ладу.По-друге, досягненням Ш. Монтеск'є, який спирався на погляди своїх попередників, є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм, він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.Особливістю французької політичної думки цього періоду є зміна акцентів: вихідним елементом держави постає не індивід, а соціальні групи; при з'ясуванні характеру держави увага переноситься із закону як інтелектуального принципу дослідження («природний закон», «право», «договір») на її історію; починають чітко вимальовуватися її економічні проблеми.Свідченням таких нових підходів виступає політичне вчення Ж.-Ж. Руссо, в якому простежуються два основних положення. По-перше, на відміну від інших теоретиків природного права, він розглядає асоціацію, що виникає шляхом укладання суспільного договору, як «моральне й сукупне тіло». Це — своєрідна суспільна людина, котра дістає «свою єдність, спільну ідентичність, життя та волю» внаслідок відчуження цих прав членами-засновниками. Це «тіло» має свою волю, яку неможливо ототожнювати з волею окремого індивіда. Передаючи в спільне надбання свою особу, «кожний член стає невід'ємною частиною цілого».Другим важливим положенням у вченні Ж.-Ж. Руссо є думка про те, що створення «морального й сукупного тіла держави» стало водночас і трансформацією «природних індивідуумів» у «аморальних громадян», їм притаманне володіння не тільки законними правами та обов'язками, а й відповідними поняттями та почуттями. Інакше кажучи, до тих, хто чинить опір загальній волі, все суспільство повинне вжити певних заходів.Основою будь-якої законної влади, за Ж.-Ж. Руссо, є згода людей, оформлена в суспільну домовленість: кожна людина погоджується коритися вищому керівництву загальної волі, а відтак і сама стає його учасником. Завдяки праву та згоді люди здобувають рівність.Головне завдання законодавства Ж.-Ж. Руссо вбачав у тому, щоб забезпечити щастя й добробут усіх громадян, їх свободу та рівність. При цьому малася на увазі рівність перед законом, рівне право участі всіх у виробленні законів тощо.