Політична думка в Україні хуї-хуііі ст.: ю. Дрогобич, с. Оріховський, X. Філалет, і. Вишенський

Розвиток суспільно-політичної думки України можна розробити на кілька періодів.  I період – пам’ятки політичної думки Київської держави.  II період – політична думка перехідного періоду (XIV - перша половина XVI ст.). Між княжою та козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви та Польщі. Політична думка цього періоду представлена насамперед працями Юрія Котермак-Дрогобича та Станіслава Оріховського (Роксоляна).  У працях Ю. Дрогобича „Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонського університету” висловлено думки про зміцнення сильної королівської влади, зверхність світської влади над церквою.  Одним з перших визначних гуманістів польського та українського Відродження був С. Оріховський, який увійшов в історію української політичної думки розробкою ідеї природного права та так званої „піраміди влади”. Він виклав своє розуміння суті держави, форми управління нею, бачення проблем політичної влади. С. Оріховський зробив важливий крок до визволення політичної науки від теології. Розробивши низку порад королеві щодо управління державою, він акцентував увагу на тому, що в основі функціонування християнської держави повинно бути дотримання права.  III період – українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави. У цей період розвитку українська політична думка була насамперед представлена полемічною літературою (М. Смотрицький, Х. Філалет, І. Вишенський, З. Копистенський та ін.). Її появі сприяли ідеї Реформації, що прокотилися Польщею, і викликали появу тенденцій до церковної унії. Крім полемічної, розвивалася культурно-освітня, наукова література (С. Та Л. Зизанії, Ю. Рогатинець, К.-Т. Старовецький), яка була критичною та раціоналістичною за змістом.   У полемічній літературі виділялися два напрямки: перший був орієнтований на унію православної та католицької церков (П. Скарга), другий – виступав з антиуніатськими ідеями й за реформу православної церкви (Х. Філалет).  Х. Філалетвідстоював ідеї демократизації церкви, захищав право світських людей на участь у духовних справах. Він виступав за виборність духовних владик та релігійну терпимість, вважав незаконним втручання папи римського у світські справи.    Видатний український полеміст І. Вишенський виступав із критикою тогочасного суспільного ладу та шляхти. Він висував концепцію колективної соборності правління християнською церквою, заснованою на ідеї рівності всіх людей перд Богом. І. Вишенський заперечував як абсолютизм духовної влади (папи римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).  Визначне місце в історії української політичної науки XIX – початку XX ст. посідає М. Грушевський. Його політичні погляди викладені у таких творах, як „Початки громадянства”, „Хто такі українці і чого вони хочуть” та ін. М. Грушевський еволюціонував від історичної народницької концепції до державницької, від федералістичної – до самостійницької. Він вважав, що держава – „це суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі до поступового розвою громадянства.