Соціальна стратифікація та її види

Розкриття цієї проблеми спирається на засвоєння таких її складників: історичні типи стратифікації, параметри стратифікації, теорії стратифікації тощо.  Кожне суспільство соціально структуроване. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її «сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження тощо» (П. Сорокін), а й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна до одної всередині суспільства утворюють систему координат визначення соціального положення людини в певному суспільстві, а пояснення функціонування цієї системи входить до складу поняття соціальної стратифікації. Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин геологічних утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає «струк-туровані нерівності між різними угрупованнями людей» (Е. Гіденс). Отже, соціальна стратифікація — це система регульованої нерівності, за якої формуються різні проверстки суспільства. Але стратифікація це не просто сукупність проверстків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності.Виділяють чотири основні системи, або типи, стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Певною мірою можна говорити про їхню часову й історичну послідовність, хоча й не виключені можливості одночасного співіснування деяких систем, як-от рабство та класи Стародавній Греції та Римі.  Перші три системи називають закритими суспільствами, а останню класову — відкритою. Таке розрізнення випливає зі ступеня свободи в соціальних переміщеннях від нижчих страт до вищих. Рабство, касти і стани мали офіційні бар'єри (заборони) таких переходів, і лише класова система скасовує їх на формальному юридичному рівні. Індивід у класовій системі, на відвіну від трьох попередніх, принаймні почасти «досягає свого класу, а не просто «отримує» його при народженні». Тому саме в суспільствах розвинутої класової структури стає актуальною проблема соціальноїмобільності — переміщення індивіда від однієї соціальної позиції до іншої.  Існує два типи соціальної мобільності: вертикальна і горизонтальна. Вертикальна свідчить про переміщення вгору чи вниз щаблями соціальної ієрархії, горизонтальна (латеральна) — про перехід з однієї групи до іншої, роташованих на одному соціальному рівні. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну.Позитивним показником відкритості сучасних суспільств є висока інтенсивність висхідної вертикальної мобільності. Така інтенсивність досягається в наслідок розширення каналів мобільності, тобто шляхів соціальної циркуляції. Найважливішими каналами циркуляції (поряд з традиційними: сім'я, армія, церква) в сучасних суспільствах можна вважати такі соціальні інститути, як економічні, політичні та професійні організації, школа (освіта взагалі). Кожен з названих каналів стратифікації має домінуючу вагу серед відповідної з форм соціальної стратифікації — економічної, політичної, професійної. Сучасні теорії стратифікації виділяють чотири основні параметри структуру-вання нерівності: прибуток (достаток), влада, престиж і освіта. Тих, хто має власність, владу, престиж, освіту, називають мобільними вгору. Причому здобуток в одному, як правило, тягне за собою і здобутки в іншому (це саме стосується і втрат). Саме тому можна говорити про визначення загального місця людини чи групи на щаблях соціалвної ієрархії, недивлячись на різноманітну кількість форм соціальної стратифікації.  Економічна стратифікація виявляє себе в розлогій диференціації статусів заможних та бідних або й простому поділі на два класи за принципом ставлення до засобів виробництва: власники і невласники (К. Маркс). Професійнастратифікація спирається на нерівномірне оцінювання суспільством престижу різних професійних ролей, а значить і диференційоване винагородження різних позицій (К. Девіс й У. Мур). Політична стратифікація випливає з ієрархічно відмінних рангів у сенсі авторитетів і престижу, знань і почестей, керівників і керованих незалежно від їхнього найменування (монархи, бюрократи, господарі, начальники). Томуполітичною стратифікацією називають такий тип суспільного розшарування, де головним критерієм належності до страти є ступінь впливовості на прийняття рішень, обов'язкових для виконання певною кількістю осіб. Чим більше радіус дії прийнятих рішень, тим більша влада.