Основні напрямки етнополітики

Етнополітика — це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного об'єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою. Отже, головним суб'єктом етнополітики є держава. Але і етносоціальні спільності з точки зору етнополітики також є об'єктом останньої. У ширшому розумінні об'єкт етнонаціональної політики складає уся сукупність етнополітичних явищ:  — політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни держави (виборчі компанії, референдуми, місцеве самоврядування тощо);  — розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави;  — соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та з державою;  — стосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави, з їхніми етнородичами в інших державах.  Однією з головних категорій етнонаціональної політики є етнічний інтерес. Етнічний інтерес — це інтерес етнічної спільноти чи групи, яка об'єднується специфічними зв'язками, це об'єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та з'ясування й пошуку засобів та умов їх задоволення. Цей інтерес пов'язують з пошуком і усвідомленням найбільшої вигоди для себе у співпраці з державою, іншими етнічними спільностями, націями, класами тощо. Етнічний інтерес виникає навколо різноманітних проблем суспільно-політичного життя: матеріальних (економічна діяльність, соціальна мобільність, проблеми демографічного розвитку тощо), політичних (участь у здійсненні владних рішень, правові гарантії від утисків), духовних (збереження ідентичності, розвиток мови та культури). Тому етнонаціональна політика тісно пов'язана із соціальною, демографічною, економічною, екологічною політикою. Такі інтереси можуть полягати як у врівноваженні прав усіх етносів, так і в прагненні забезпечити панівне становище певній етнічній групі.  Узгодження етнічних інтересів та досягнення міжетнічного й міжнаціонального порозуміння — одна з головних умов реалізації національних інтересів. Національний інтерес — це уявлення нації, національної держави про найоптимальніші умови свого самозабезпечення та розвитку. Політичними умовами забезпечення цього інтересу є суверенітет, територіальна цілісність, політична стабільність і т. ін. Зміст етнополітики — застосування системи державних засобів для створення оптимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних відносин. У цьому й полягає її основна мета.  Але неузгодженість, взаємосуперечливість інтересів різних етнонаціональних спільнот може спричинити етнонаціональний конфлікт — зіткнення між етнічними спільностями з протилежними інтересами та цінностями. Він пов'язаний з боротьбою за отримання і використання державної влади з метою реалізації етнічних інтересів, особливо коли останнє неможливе в умовах існуючої політичної системи. Врегулювання конфліктів теж є одним з провідних завдань етнополітики.  Для регулювання і локалізації міжнаціональних конфліктів можна застосувати такі механізм:  1) створення спільної децентралізована! економічної інфраструктури співробітництва;  2) створення культурної інфраструктури консенсусу (культурні товариства, фестивалі);  3) збільшення відкритості регіону, заохочення всебічних контактів;  4) залучення третьої сторони до розв'язання суперечностей (посередництво, арбітраж);  5) переведення конфлікту в мирне русло (створення механізму представництва інтересів різних етнонаціональних спільностей через виборчу систему);  6) політико-адміністративна реформа— утворення автономій в унітарній державі або введення федералізму. Це важливо тому, що унітарна держава має єдину територію, і управління її адміністративними одиницями здійснюється з центру, а федеративна складається з державних утворень, які делегують спільним органам влади деякі повноваження. Тому федеральна конституція має пріоритет перед конституціями суб'єктів федерації. Але федерації, утворені за національним принципом, мають тенденцію до розпаду (СРСР, Югославія);  7) надзвичайне регулювання (запровадження надзвичайного стану на території, де конфлікт набуває загрозливих форм).  Звичайно, етнополітика кожної держави має свої особливості — цілі, принципи, засоби тощо. Але, недивлячись на це, можна виділити деякі загальновизнані принципи етнополітики, яких дотримуються більшість країн сучасного світу. До цих принципів належать:  1) науковий аналіз і творче осмислення вітчизняного та світового досвіду в цій галузі;  2) рівноправність усіх національностей, взаємоповага до цінностей усіх народів, заперечення дискримінації;  3) непорушність державних кордонів, оскільки територіальні претензії є джерелом міжнаціональних і міжнародних конфліктів;  4) органічна єдність усіх сфер суспільного життя;  5) цілісність національної політики, врахування взаємозв'язку усіх її компонентів та факторів;  6) здійснення спеціальних програм щодо розвитку соціальних меншин;  7) формування етики міжнаціональних відносин на основі взаємної довіри. Етнополітика регулюється не лише нормативними актами окремих країн, а й  нормами міжнародного права