Політичні рішення, їх види, етапи прийняття політичних рішень

Політичне рішення — акт, здійснюваний суб'єктами політики, спрямований на втілення в життя політичних цілей і завдань, здійснення для цього відповідних заходів на основі аналізу інформації, вибору варіантності дій, урахування політичного часу і реальних політичних сил.  Існують різні типи рішень. Перше - фундаментальні рішення, які приймаються відповідно до конституції або ж революційним шляхом. Вони мають вирішальне значення для функціонування політичної системи. Другий тип стосується законодавчих актів. Третій - локальні рішення, які мають адміністративний характер. Залежно від характеру проблеми виділяють такі типи політичного аналізу: 1) дискриптивний, який зосереджує увагу на подіях минулого, котрі необхідні для вирішення сучасних проблем; 2) предикативний (прогнозуючий, передбачаючий), який виявляє можливі наслідки реалізації кожної моделі дій; 3) прескриптивний, який виключає рекомендації для отримання ефективніших результатів.   Крім цього, рішення поділяють:  - за значущістю для влади: значні, нейтральні, чергові, перспективні, вчасні, запізнілі, прогностичні;  - за терміном дії: короткочасні, довгочасні, безперервно діючі;   - за інноваційністю: новаторські, рутинні;   - за силою впливу: обов'язкові, рекомендаційні.  Процес прийняття рішень проходить ряд стадій, зокрема: а) аналіз інформації про проблему, яку необхідно вирішувати; б) постановка проблеми; в) опрацювання експертів; г) напрацювання альтернативних варіантів політики; ґ) вироблення альтернативної політики; д) прийняття рішення; е) реалізація рішення; є) підведення підсумків; ж) внесення коректив у проведення політичного курсу.   Виділяють також стадії: а) артикуляція інтересів; б) підготовка громадської думки; в) комплексний аналіз проблеми; г) всебічна підготовка проекту рішення; ґ) прийнятгя рішення; д) виконання рішення. 

Соціальна структура суспільства і її роль у політиці

Соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.  Який же вигляд має соціальна структура нашого суспільства? Деякі дослідники уявляють її як сукупність таких страт або верств: вища політична еліта, середні верстви правлячого апарату, його низові працівники; промисловці та підприємці; провідні господарські керівники об’єднань; господарські керівники середнього рівня; низові керівники (до майстрів і бригадирів); спеціалісти різноманітних профілів, робітники різної кваліфікації і соціального статусу; члени колгоспів, кооператори, фермери; пенсіонери та інваліди; сезонні робітники, декласовані та кримінальні елементи тощо.Перехід до ринкової економіки, приватизація державної власності з необхідністю підвищують роль власності, яка тепер зможе реально виступати як критерій соціальної диференціації в Україні. З’являються вже нові соціальні групи, зокрема підприємці, в усіх сферах нашого суспільства, зміцнюється підприємництво, орієнтоване на ефективну працю та отримання прибутків, котре має стати джерелом формування середнього класу, зростання кількості його представників буде гарантом соціальної стабільності й розвитку суспільства.  Ситуація, яка склалася у соціальній сфері в Україні та інших країнах СНД, поставила перед суб’єктами соціальної політики як пріоритетну проблему прогнозування, запобігання та оперативного подолання соціальних конфліктів. Соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства суб’єктивно протилежних інтересів, цінностей, цілей та тенденцій розвитку соціальних суб’єктів, пряме або непряме зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючому соціальному порядку, це особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності.