43. Історичні джерела та основні наукові дослідження з історії українського козацтва.

Умовно, історіографію даної проблеми можна поділити на: 1) дорадянську; 2) радянську; 3) сучасну українську; 4) закордонну (праці діаспори).

Про українських козаків написано багато спеціальних досліджень, монографій, статей художньої літератури. Цінним джерелом про події даного періоду є козацькі літописи, збірники документів Богдана Хмельницького (універсали, листи, накази), а також сучасні збірники документів «Національні процеси в Україні», «Писемні джерела з історії України» та ін. Важливу інформацію можна знайти в працях М. Костомарова, Д. Яворницького, М. Грушевського, В. Антоновича, І. Крипякевича, В. Голобуцького. По-новому, з урахуванням досягнень сучасної історичної науки, нової джерельної бази написано праці дослідників: О. Апанович, І. Гуржія, Л. Мельника, В. Смолія, В. Степанкова, В Шевчука та ін.

Не обійшла увагою проблему визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. та становлення української державності і українська діаспора. Серед авторів В. Липинський, Д. Дорошенко.

Зарубіжну історіографію презентують - Проспер Меріме, Шевальє, Боплан. Особливо привертає увагу праця французького історика ХУІІІ сторіччя Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії», що стала першим західноєвропейським твором, цілком присвяченим історії України. Із сучасних - праця польського дослідника Я. Качмарика («Гетьман Богдан Хмельницький», 1996 р.) та ін.

Про Запорожжя писали Вольтер, М. Гоголь, О. Герцен, М. Чернишевський. Художник І. Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Героїчні подвиги запорізького козацтва стали основою для написання літературних творів, складання віршів, постанови вистав і фільмів.

Історики різних течій, наукових шкіл, політичних уподобань поєднують свої зусилля в розробці тематики досліджень історії козацтва, при цьому акцентуючи увагу на документалізації історичних досліджень, дотриманні принципів історизму та наукової об`єктивності, критичному переосмисленні попереднього досвіду, уникненні ідеологічної упередженості. Свої дослідження вони базують на ґрунті фактів, документів, достовірних історичних джерелах.

Перші відомості про походи українських козаків з'явились у 80-ті роки XV ст. У польських хроніках 1489 р. е записи про козаків, які допомагали полякам боротися проти татар. Першим письмовим джерелом, що підтверджує використання слова "козак" стосовно українців, е "Польська хроніка" Мартина та Йоахима Бельських. Розповідь про козаків датована 1489 р. Ведучи мову про похід королевича Яна Альбрехта на Східне Поділля, польські хроністи Бельські наголошували, що польські війська могли успішно просуватися в степах лише завдяки тому, що шлях їм показували тамтешні козаки, які добре знали місцевість. У російських джерелах під тією ж датою згадують козаків, котрі на чолі з отаманами Богданом, Голубцем і Жилою билися проти татар біля Таванської переправи на Дніпрі.

На сьогодні різноманітні аспекти козакознавчої тематики досліджує ціла плеяда видатних українських вчених: Ю.А. Мицик, В.А. Смолій, В.А. Степанков, В.А. Брехуненко, С.А. Лепявко, Т.В. Чухліб, В.О. Щербак, В.М. Горобець, П.М. Сас й інші науковці. Провідними установами є Інститут історії України НАН України (відділ історії України середніх віків та раннього нового часу) та Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України* (відділ джерел з історії України княжої та козацької доби, а також відділ історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук). Джерелознавча і археографічна складова домінують у роботах співробітників ІУАД НАН України. Із часу заснування Інституту (1991 р.) два його видавничих проекти стали флагманськими: корпусна публікація Архіву Коша Нової Запорозької Січі та видання дипломатарію українських гетьманів. Перший зі згаданих проектів нараховує близько 40 томів, із яких п’ять видано і ще три підготовлено до друку. Колектив археографів на чолі з Л.З. Гісцовою здійснює суцільну публікацію всіх 368 справ ф. 229 Центрального державного історичного архіву України, м. Київ**1. Джерела написано кількома мовами: українською, російською, польською, кримськотатарською, турецькою. Вони охоплюють 1713–1776 рр., хоча основа маса припадає на 1734–1775 рр. Видовий і тематичний склад документів досить широкий, що дозволяє доклад- но прослідкувати поступову інтеграцію Нової Січі до політичного тіла Російської імперії. Варто наголосити, що Архів Коша Нової Січі має першорядне джерелознавче значення, оскільки до нашого часу в цілісному вигляді не зберігся архів жодної іншої із восьми Запорозьких Січей. Водночас історія низового козацтва представлена в кількох публікаціях біографічного прямування. Це, найперше, збірник документів і матеріалів «Петро Калнишевський та його доба», упорядкований В.В. Грибовським, В.І. Мільчевим та І.Л. Синяком і присвяченій життю останнього кошового —трагічної і суперечливої фігури вітчизняної історії. Збірник «Військовий писар Андрій Семенович Товстик» висвітлює біографію ще одного кошового старшини 1760-х рр.4. Нарешті, у 1995 р. Ю.А. Мициком було опубліковано листи кошового отамана Івана Сірка.