42. Запровадження фільварків та формування магнатського землеволодіння.

Питома вага шляхетського господарства у польських землях стала помітно відчутною в XV ст. Від якогось часу, як вже зазначалося вище, їх прийнято було називати фільварками (від нім. – господарство, підприємство). Вони існували за рахунок використання найманої й підневільної праці різних категорій селян, причому питома вага підневільної праці у вигляді різних видів відробіткової ренти.

На українських землях у складі Польського королівства продовжувався процес утвердження фільваркової системи та кріпосного права. Зростала кількість фільварків. Ухвали польських сеймів заборонили селянам покидати наділи без згоди феодала, узаконили одноденну панщину, позбавили селян права скаржитися на феодала.

У Великому князівстві Литовському розвиток аграрних відносин був пов'язаний з такими чинниками, як 1) остаточне відокремлення шляхти від селянства, оформлення як самостійного соціального стану та закріплення прав шляхти на землю; 2) правове встановлення кріпосного права.

У Речі Посполитій Польській протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. продовжувався процес утвердження і панування феодально-кріпосницьких відносин.

Феодальний маєток як організаційна форма господарювання складався із фільваркового і селянського господарств, які були суб'єктами господарювання, первинними виробничими ланками.

На Правобережжі упровадження фільварків було започатковано аграрною реформою, відомою під назвою "волочна поміра". Вона відбувалася на основі закону "Устава на волоки" (1557) спочатку в державних, пізніше і в приватних маєтках. Завданням реформи було збільшення дохідності маєтків шляхом зростання ролі доменіального господарства і селянських повинностей.

Внаслідок землеустрою було знищено громадське землекористування селян, землі маєтку в умовах парової трипільної системи землеробства поділяли на парове, озиме і яре поля (у вигляді прямокутників або нив), у кожному з яких фільварку і селянським господарствам належали відповідні частини. Селянське тяглове господарство отримувало у користування три поля, що в цілому становило волоку землі (литовська волока - приблизно 21,3 га). Господарства, котрі не могли обробляти волоку і відбувати повинності, наділяли меншими наділами - півланом, або "загородами" (приблизно 1/11 волоки). Отже, на відміну від Англії, де при землеустрої (обгороджуванні) проводилася комасація землі, в Україні фільваркові та селянські надільні землі перебували в загальному господарському обороті черезсмужно. Хоча співвідношення між доменіально-фільварковими і селянсько-надільними землями становило 1:7, але забезпеченість селян землею погіршала. Реформа започаткувала відокремлення селян від землі. Купівлю-продаж землі селянам заборонили. Були узаконені з однієї волоки щотижнева дводенна панщина з власним тяглом (робочою худобою), тривалість роботи - від сходу до заходу сонця, грошовий чинш у розмірі 40-80 грошів, рента продуктами селянського господарства, визначені повинності. Селянське господарство індивідуально відповідало за виконання феодальної ренти та повинностей, сплату податків.

Люблінська унія 1569 р. закріпила станові права шляхти і право феодальної власності, звільнила шляхетське землеволодіння від усіх обмежень. Шляхта могла володіти землею в обох частинах держави, звільнялася від військової служби і державних повинностей. Третій Литовський статут 1588 р. остаточно узаконив феодальну власність на землю. Вона формувалася за рахунок королівських надань, успадкування, шлюбів, колонізації землі. Права на неї затверджували королівські грамоти. Були такі види феодальної землевласності: державна, магнатсько-шляхетська, церковно-монастирська. Маєтки складалися з фільварків, згрупованих у "ключі" - окремі групи поселень, об'єднаних адміністративно. На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків. Розвиток феодального землеволодіння супроводжувався перерозподілом земель на користь магнатів.

Після Люблінської унії державні землі поділили на столові та земські. Столові маєтки (землі власне Ягелонів) призначалися на утримання виборного короля. Земські землі роздавали шляхті як службові. Державна власність зменшилася до 10 % від усіх поселень. Державні маєтки об'єднували в староства.

Земельна власність магнатів домінувала. У процесі освоєння наддніпрянських і задніпрянських земель в Україні з'явилися латифундії "королев'ят" - українських і польських магнатів. Магнати шляхом насильства і примусового продажу захоплювали шляхетські маєтки. Шляхта здебільшого була польського походження або спольщена. Безземельна шляхта наймалася на службу до магнатів, отримуючи землю в оренду або як "державу" за умови виконання військової служби та різних обов'язків. Продовжували зростати земельні володіння православної, уніатської та католицької церков. Церкви багатіли за рахунок відписувань і дарувань магнатів і шляхти.

Завершилося остаточне закріпачення селянства. "Артикули" польського короля Генріха Валуа (1573) і третій Литовський статут (1588) остаточно закріпачили селян. Селянин, який прожив на землі феодала 10 років, ставав кріпаком. Строк розшуку селянина-втікача збільшився до 20 років. Селяни повинні були коритися і щодо віросповідання. Запроваджувалася необмежена панщина "з волі пана". Шляхтич міг позбавити селянина життя на свій розсуд.

Організація сільського господарства відбувалася на основі фільваркової системи.

У південно-східній Україні на території південної Київщини, Брацлавщини, Чернігівщини, Полтавщини господарська діяльність розвивалася на основі слобод. Закінчення строку "волі" в кінці XVI - на початку XVII ст. означало запровадження фільваркової системи і кріпосного права.

Шляхта розширювала товарне фільваркове (доменіальне) сільськогосподарське виробництво. У XVI ст. доменіальні землі збільшували за рахунок земель після втеч селян і неужитків, у першій половині XVІІ ст. - надільних селянських. Середній розмір фільваркової землі збільшився з трьох до двадцяти ланів. У другій половині XVI ст. фільварки виробляли до 20 % товарного зерна, селянські господарства - 80 %. На внутрішньому ринку збували до 70 % товарного зерна, експортували 30 %. Тваринництво, рибальство, садівництво мали допоміжний характер. Розвивалася промислова діяльність з переробки сільськогосподарської продукції та природних ресурсів. Фільварок приносив шляхті 50-90 % від усіх доходів.