28. Книгодрукування в Україні. Іван Федорів

Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття, яке швидко було запозичене практично всіма країнами Європи, у тому числі й Україною. У 1464 році воно виникло в Іта­лії, у 1470 році — у Франції, у 1473 році — в Голландії та Угорщині, у 1474 році — в Іспанії, у 1480 році — в Англії. Початок слов’янсь­кого друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — „Часословець» і „Осмоглас- ник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є осно­вою сучасної української та російської азбуки. На жаль, життя і ді­яльність Фіоля Швайпольта закінчилося трагічно. Саме за друкар­ську діяльність він був заарештований краківською інквізицією. Це сталося у 1491 році.

Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Іван Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження невідома). Вважають, що він навчався у Краківському університеті, який закінчив у 1532 році і здобув ступінь бакалавра. У 50-х-60-х ро­ках XVI століття працював дияконом у церкві Ніколи Гостужського в Московському Кремлі, паралельно працюючи в анонімній друкарні, яку невдовзі було закрито. Згодом переїжджає до Львова, де з вели­кими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує „Апостол», який вважається першою українською друкованою кни­гою в Україні. Ця книга вийшла тиражем 1000 примірників обсягом 560 сторінок (збереглося 77 книг). У Львівській друкарні Іван Федо­ров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надруко­ваний кирилівським шрифтом. Обсяг книги — 80 сторінок (зберег­лося декілька примірників).

У 1576 році Іван Федоров переїжджає до Острога, де на кошти князя Острозького відкриває друкарню, і за чотири роки (з 1578 по 1581) випускає у світ „Азбуку», „Псалтир», „Новий Завіт» (988 сторінок!), „Книжку зібрань речей найпотрібніших коротко вик­ладених» та „Хронологію». За бажанням і на кошти князя Ост­розького (засновника Острозької вищої школи) у 1581 році Іван

 

Федоров видає один з шедеврів давньоукраїнського друкарства — повну слов’янську „Біблію» (1256 сторінок, тираж — 2000 примір­ників).

У 1582 році переїжджає знову до Львова, планує відкрити власну друкарню, але смерть перервала всі плани й наміри. 5 грудня 1583 ро­ку перший український друкар Іван Федоров помер. Похований у місті Львові в Онуфріївському монастирі. „Друкар книг, перед тим небачених» — такий напис викарбовано на надгробній плиті люди­ні, життєвим кредо якої було „духовне насіння розсівати по світі і всім роздавати належну їм духовну поживу».

Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні. У 1977 р. скульптори Б. Борисенко і В. Подольський у Львові спорудили пам’ятник слав­ному українському першодрукареві, у цьому ж році відкрито музей і присвоєно його ім’я Львівському поліграфічному інституту (нині — Академія друкарства).

Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи. Са­ме він уперше ввів друкований шрифт, ще задовго до реформи Пет­ра І використав скорочений шрифт — „гражданку», вперше поміс­тив у книгах гравюри світського змісту, сторінки оздоблював рамка­ми, орнаментом тощо.

З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обхо­дила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та вір­шовані твори („Служебник», „Псалтир», „Акафіст», „Триодь», „Євангеліє вчительне», „Часослов», „Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися висо­кою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравю­рами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орна­ментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягну­тих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орна­ментом, а в центрі вміщувався «медальйон із зображенням сцен із ре­лігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чор­ними фарбами, використовувалися різні шрифти.

У 1625 році у місті Малині (на Житомирщині) була заснована па­перова фабрика, у цей же період було виготовлено новий друкар­ський шрифт, що підняло книгодрукування в Україні ще на вищий

рівень. То ж не випадково, що до 1648 року в Україні функціонувало

Іва́н Федоро́вич, Іван Феодорович, Іван Федоров — діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янських типографів, а також гравер, інженер, ливарник. Разом з білорусом Петром Мстиславцем видрукував в 1564 році в Москві свою першу книгу — «Апостол». У 1566 році через переслідуванням з боку вищого російського духівництва та боярства покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. В вересні 1572 року переїхав до Львова, де у 1574 році уклав і надрукував перший східнослов’янський посібник — «Буквар» з граматикою та здійснив друге видання «Апостола»^[1].

Існує декілька версій походження Івана Федоровича (відомо, що у своєму друкарському знакові він використовував шляхетський герб Рогоза).

1532 — за деякими версіями, одержав ступінь бакалавра Яґеллонського університету (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Joannes Feodorowicz Moschus.

1550-ті рр.— диякон церкви Миколи Гостунського в Московському Кремлі. Можливо, працював у першіймосковській друкарні, що анонімно випустила 7 видань у 1550-х рр.

З квітня 1563 по березень 1564 р. разом із Петром Мстиславцем працював над підготовкою тексту, литтямшрифту й виготовленням гравюр для видання "Апостола". Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена І.Федоровим, уплинула на все наступне східнослов'янське друкарство. У післямові до "Апостола" 1564 р. безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван IV Грозний.

До 1565 р. І.Федоров і Петро Мстиславць надруковали ще кілька літургійних церковнослов'янських книг.

Через якийсь час після того, як їхню друкарню спалили,^[2] обидва друкарі залишили Москву й осіли в Заблудові (північне Підляшшя, на межі українських і білоруських земель), маєтку литовського гетьмана Григорія Ходкевича, згодом прихильника Івана IV Грозного як претендента на польськийпрестол. Існує припущення, що друкарі втекли з Москви від переслідування, бо нова техніка створила конкуренцію московським переписувачам книг.

У Заблудові Іван Федоров змінив своє московське прізвище на Федорович.

У Заблудові 1569—1570 були надруковані Учительне Євангеліє і Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами. Євангеліє— геральдичною композицією, а Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані І.Федоровичем і Г.О.Ходкевичем.

1572 — переїхав до Львова (уже без Петра Мстиславця). Тут у 1573—1574 рр. у монастирі св. Онуфрія він «друкованє занедбане обновил» (як сповіщав напис на його могилі у Львові). Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням "Апостола", прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же 1574 року видав перший східнослов'янський Буквар.

У Львові його звали «друкар москвитин» (Iwan Moschus), що могло вказувати як на його національність, так і на місце, звідки він прибув.

1575 — перейшов на службу до воєводи Київського, князя К.Острозького, як управитель Дерманського монастиря.

1578 — перебрався в Острог, де заснував друкарню (спочатку надрукував новий Буквар з рівнобіжними греко-слов'янськими текстами).

1580 — видав Новий завіт і Псалтир й окремо покажчик до останнього.

1580—1581 — видав першу повну слов'янську Біблію за одним із списків Геннадієвої Біблії (т. зв. Острозька Біблія) з власною післямовою. Вийшли два наклади, у кожному — своя редакція тексту післямови видавця.

1581 — вийшло останнє видання І.Федоровича — «Хронологія» Андрія Римші (на 1 аркуші).

Розійшовшись із князем К.Острозьким, І.Федорович повернувся до Львова, але відновити друкарню вже не спромігся. Вона перейшла у власність Львівського Успенського Братства, пізнішого Ставропігійського Інституту, який користувався орнаментами І.Федоровича аж до початку XIX ст.

Він сам написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 р., Львівського Апостола іЛьвівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де І.Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах»Чорноризця Храбра (поч. X ст.) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що 1583 року відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу I свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами.

Був похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.

Іменем Івана Федорова довгий час називався Український поліграфічний інститут у Львові (тепер Українська академія друкарства). У Росії його іменем названо продовжуване видання, присвячене стародрукам — «Федоровські читання» (М., 1976 і далі.). У Львові та Москві є пам'ятники Івану Федоровичу (Федорову). Від 1949 року іменем Федорова названо вулицю у Львові^[3], де міститься колишня будівля Ставропігійського інституту і з 1944 року дієСтавропігійський професійний ліцей (до 1990 - ПТУ), що готує кваліфікованих робітників-поліграфістів.