2. Місце і роль віча в Київській Русі.

Важливим елементом політичної влади в Київській Русі є також віче. Історичні витоки віча пов’язані з додержавним періодом, коли у давніх слов’ян були започатковані збори громадян. У Київській державі віче асоціювалося із збиранням жителів певного міста або його частини для вирішення важливих громадських справ. Як свідчать писемні джерела, до компетенції віча належало вирішення законодавчих, судових питань, а також оборонних та зовнішньополітичних проблем. Слід сказати й про те, що попри домінуючу роль у державному управлінні Русі князівської адміністрації значний вплив на нього мав також політичний інститут віча.

В оцінці  політичної сутності та значення віча представниками різних поколінь істориків є істотні розбіжності. Якщо одні  дослідники вважали віче органом народоправства, який забезпечував участь у державному управлінні різних прошарків давньоруського суспільства, то інші оцінювали його як вузькокласовий інститут, що діяв винятково в інтересах феодалів, боярської аристократії. Аналізуючи діяльність київського віча у період 1068—1069 років, коли об’єднані сили трьох Ярославичів зазнали поразки від половців під Переяславом, можна  дійти висновку, що воно було вузькокласовим органом, об’єднувало лише великих феодалів і не відповідало принципам діяльності народних зборів. Вічові зібрання, які відбулись у Києві, свідчили про глибокі суперечності у правлячих колах міста.

Для їх розв’язання сильніша боярська партія залучила представників торгівельно-ремісничого стану, які користалися ситуацією для зведення рахунків із князівською адміністрацією. Водночас загальноміське віче істотно впливало на розв’язання принципово важливих державнополітичних проблем давньоруського суспільства. Одним із переконливих виявів правової й політичної дієздатності київського віча було запрошення на київський стіл Володимира Мономаха в 1113 році. Як свідчать історичні документи, на перше запрошення він відповів відмовою. Після повторного, надісланого до Переяслава, де розповідалося про можливість анархічного розвитку подій в Києві в разі нової відмови, Володимир, з огляду на історичні обставини та підтримуючи демократичне волевиявлення, змушений був зайняти Київ як народний обранець.

Безперечно, широкі народні маси Києва висловили щире бажання повернути на великокнязівський стіл Володимира Мономаха, який мав їхню значну підтримку й довіру. Проте літописні джерела переконливо свідчать, що долю київського столу  вирішував усе-таки не народ, а лише верхівка київського суспільства.

Аналізуючи основні тенденції вічової діяльності в Київській Русі, слід виокремити насамперед зміцнення економічних та політичних позицій великого боярства, яке значно активізувалося в управлінні містом і землею. Варто також зазначити такі особливості в діяльності віча, як істотні розбіжності між князівською владою і  боярською феодальною демократією, а також серйозні суперечності усередині самого боярства, яке не вирізнялося політичною єдністю. У кожному великому князівстві існувало декілька боярських угруповань, котрі виборювали право посадити на князівський стіл свого ставленика. Особливо гострою була боротьба за успадкування великокнязівського столу в Києві. У процесі цієї внутрішньої політичної боротьби окреслилися позиції двох боярських угруповань, одне з яких орієнтувалося на династичні традиції чернігівських князів Олеговичів, інше виборювало право на управління Києвом представників Мономахового роду. Як відомо з праць деяких дослідників, результатом цього суперництва стала система дуумвірату одночасного «сидіння» на київському столі князів із двох найсильніших князівських династій [9, с. 220]. В історичній літературі наведено також приклади, коли діяльність віча була звичайною змовою певного боярського угруповання, спрямованого проти князя та його найближчого оточення. Так, у 1146 році боярською партією таємно від князя і його адміністрації було прийнято рішення про усунення Ігоря Ольговича та заміну його переяславським князем Ізяславом Мстиславичем.

Отже, віче, яке посідало чільне місце в політичній системі давньоруського суспільства, загалом було вузькостановим органом державного управління, а не повноцінним інститутом народовладдя  чи широкої участі демократичних верств населення у політичному житті. Керівна роль і переважне право представництва у ньому належали феодальним верхам суспільства. Очевидно, що у Київській Русі в Х—ХІІІ століттях віче як орган феодальної демократії і князівська влада в особі великого князя та його аристократичного оточення взаємодоповнювали один одного, нерідко вступаючи в суперництво між собою.