18. Битви на Синіх Водах, Ворсклі та під Грюнвальдом і їхнє значення.

Би́тва на Си́ніх Во́дах (Синьово́дська би́тва; вірогідно між 24 вересня — 25 грудня 1362) — битва, що відбулася на річці Сині Води між литовсько-руським військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та ордами монголо-татарських правителів на Поділлі, поблизу фортеці Торговиці (тепер село Новоархангельського району Кіровоградської області). У XIV ст. українські землі, роздроблені на окремі князівства й ослабле­ні золотоординським ігом, підпали під владу кількох феодальних держав. Після смерті 1340 р. галицько-волинського князя Юрія II Польща й Угор­щина напали на Галичину, яка внаслідок довгої та виснажливої боротьби остаточно перейшла 1387 р. до Польщі, Молдавське князівство захопило Буковину. Проте найбільшу частину українських земель було приєднано до Ли­товського князівства, що утворилося у XIII ст. За князя Гедиміна в першій половині XIV ст. литовці приєднали Берестейщину, а згодом і Пінщину. 1340 р. волинським князем став Любарт Гедимінович Він оволодів Холмською і Белзькою землями. У 1350-х роках за князювання Ольгерда Питва приєднала до своїх володінь чернігово-сіверські землі, 1362 р. Наддніпрянщину разом з Києвом, а 1363-го - Поділля. Населення цих те­риторія майже не чинило опору литовським князям, які прихильно стави­шся до українських звичаїв та системи управління. Місцева знать зберег­ла свої володіння та привілеї, руська мова була визнана державною, нею писали угоди, літературні твори. Не втратила значення й навіть поширила свій вплив православна церква. Населення українських земель сподівало­ся що Литовська держава захистить їх від монголо-татар. І справді, 1362 р. литовське військо за підтримки українського населення розгромило на Синіх Водах татарське військо. Ця перемога поклала початок звільненню українських земель від монголо-татарського ярма 1399 р. у битві на р. Ворскла війська литовського князя зазнали поразки. Однак в Золотій Орді точилися міжусобиці, й вона не змогла скористатися з цього повною мірою. Польща прагнула приєднати до своїх володінь ще й Велике князівство Литовське. У 80-х роках, коли посилився тиск на Литовську державу з боку Тевтонського ордену (з 1340-го по 1410 р. він здійснив понад 100 великих походів на слов'янські землі), для цього склалися сприятливі умови. До то­го ж пропольська орієнтація литовського князя Ягайла посилилася у зв'язку зі зміцненням Московського князівства після Куликовської битви 1380 р.1385 р. у замку Крево (нині на території Білорусі) було укладено угоду (Кревська унія) між Польщею і Великим князівством Литовським, яка пе­редбачала об'єднання Литви і Польщі в одну державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. На литовських землях запроваджувалося католицтво як державна релігія. Однак значна частина литовської знаті виступила проти унії. Боротьбу за незалежність Литви від Польщі очолив князь Вітовт. За угодою 1392 р. з Ягайлом Вітовта було визнано довічним «великим князем Литви й Русі». Таким чином Литві вдалося зберегти свою автономію.

Водночас Кревська унія відіграла важливу роль у припиненні експансії Тевтонського ордену на Схід 15 липня 1410 р. під час «великої війни» по­близу с. Грюнвальд відбулася вирішальна битва між польсько-литовською армією під командуванням Ягайла та Вітовта і військами Тевтонського ор­дену У складі польсько-литовської армії були українські, білоруські, чеські полки, а також угорські й татарські загони. Битва розпоча­лася атакою першої лінії литовських військ на лівий фланг хрестоносців, але вони відбили наступ і перейшли в контратаку. Тим часом польська армія, прорвавши оборону противника на правому фланзі, оточила значні си­ли тевтонських лицарів. Понад половину армії було знищено. Загинув і сам великий магістр тевтонців Юнгінен.

Славнозвісна Грюнвальдська битва відбулася 15 липня 1410 р. між військами Тевтонського ордену й об'єднаною польсько-литовсько-російсько-українською армією поблизу с. Грюнвальд (Східна Пруссія, тепер Польща).

У XIII ст. німецькі рицарі заснували орденську державу в Пруссії та здійснювали спустошливі походи на литовські, білоруські, українські й російські землі. На початку XIV ст. хрестоносці напали на Польщу, захопили Гданське Помор'я і відрізали Польщу від Балтики. На заході їхні володіння зімкнулися з Бранденбургом і вони отримали змогу поповнюватися новими загонами німецьких рицарів.

Незабаром Тевтонський орден спрямував свої удари на Литовську провінцію Жемайтію, захоплення якої дало б хрестоносцям можливість об'єднатися з силами іншого ордену - Лівонського, який визнавав владу Великого магістра Тевтонського ордену. Лівонський орден захопив землі латишів і естів, загрожував Литві й Московській державі.

Уклавши Кревську унію 1385 р. і ставши польським королем, Ягайло взяв зобов'язання спрямувати зусилля Литви і Польщі на визволення їхніх земель від німецьких рицарів.

Дані щодо чисельності військ, які брали участь в битві, сильно розходяться.

Польський історик 15-го століття Ян Длугош у роботі «Історія Польщі» зазначає, що втрати лише Тевтонського ордену склали 50 тисяч вбитими та 40 тисяч полоненими[1]. Російський історик Сергій Соловйов у роботі «Історія Росії з давніх часів» вказує наступну чисельність військ: Тевтонський орден і союзники — 83 тисячі; Ягайло, Вітовт і союзники — 163 тисячі[2]. Велика радянська енциклопедія визначає чисельність військ ордену в 27 тис., а чисельність польсько-литовсько-руських військ — 32 тис.[3]

Найдостовірнішими видаються дані, які навів британський військовий історик Стівен Тернбулл: 27 тисяч з боку Тевтонського ордену і 39 тисяч з боку польсько-литовсько-руських військ.

Перемога союзницьких військ у Грюнвальдський битві підірвала військову могутність Тевтонського ордену і припинила експансію його лицарів на схід. 1 лютого 1411 рр. було підписано Торунський мир, за яким орден повертав на користь Литви Жемайтію та Добжинську землю на користь Польщі, а також сплачував контрибуцію. З історичних джерел відомий український лицар, який прославився своїми героїчними вчинками при Грюнвальді — Іванко Сушик з Романова, що під сучасним Львовом: 17 липня 1410 року він дістав у володіння від короля Ягайла-Владислава, «спадкового володаря Русі», два села — «Баришовка і Верхній Зубов у землі Галицькій» за те, що пролив кров у Грюнвальдській битві. У 2005 випущена поштова марка України в серії «Історія війська в Україні» із зображенням лицаря Івана Сушика. Прославився в битві захопленням ворожої хоругви, загін Бартоша Головацького з Теребовлі, за що останній отримав привілей від короля Ягайла на право розбудови міста на лівому березі річки Гнізна та звільнення від податків. Пан Фредр з Плешовець в нагороду за подвиги у війні з Орденом отримав від володаря Ягайла кілька сіл під Кам'янцем (Суржу, Кадиївці та Фридрівці) із забов'язанням — і далі воювати на поклик короля «cum una hasta et duobus balistrariis», тобто зі списом та двома стрільцями. З числа земських хоругов король Ягайло особливо відзначив Холмську. На честь її подвигів в місті Холм 1417 року було засновано храм в ім'я Розіслання Св. Апостолів — адже саме в день цього свята відбулася битва під Грюнвальдом.