Тема: Країни Центральної та Східної Європи у 1945- на поч.ХхІст.

Польща

Назва держави

Польська Народна Республіка (ПНР); Республіка Польща

Правляча партія

1948 р. - ППР (Польська робітнича партія) фактично поглинула ППС (Польську соцпартію) = Польська об'єднана робоча партія (ПОРП)

1945- 50-і рр.

Репресії проти Армії Крайової, ОУН, УПА, операція «Вісла»(1947 р.) -«вирішення української проблеми». Ст. Миколайчик (лідер ПСЛ) проти: арештів, депортацій, «радянізації», «коммунізації». Розгром ПСЛ (селянська партія) -головної опозиційної сили. Підтасування виборів у сейм (1947 р.): ППР- пон. 80%, ПСЛ- пон. 10%. Внутрішньопартійна боротьба між Владиславом Гомулкою (лідер ППР) та Болеславом Берутом (сталініст, президент Польщі з 1947 р.). Конституція 1952 р. закріпила владу комуністів. Польща вступила до РЕВ і ОВД.

1950-і- 60-і рр.

Диктаторський режим Берута. Політична криза 1956 р. Придушення повстання робітників Познані в червні 1956 р. (74 чоловіка загинуло, 575 - поранено). Повернення до влади Гомулки в жовтні 1956 р.: припинення репресій, лібералізація суспільно-політичного життя, припинення насильницької колективізації (85% землі -приватна власність), спроба нормалізації відносин з католицькою церквою. 60-і роки: переслідування інтелігенції, що вимагала радикальної зміни культурної політики. Студентські заворушення 1968 р.

1970-і -80-і роки

У грудні 1970 р. підвищені ціни на продтовари - масове невдоволення, страйк у Гданську (чисельні жертви), Гомулка йде у відставку, Едвард Герек - новий перший секретар ПОРП. Зростання зовнішньої заборгованості ($20 млрд.); погіршення соц.-економ. ситуації; підвищення цін (1976 р.); посилення впливукатолицької церкви: Кароль Войтила (краківський архієпископ) - Іоанн Павло II (1978 р.). Наслідки: зростання страйкового руху (Балтійське узбережжя); створення незалежної профспілки «Солідарність» (1980 р.): Лех Валенса - електрик на судноверфах у Гданську, керівник «Солідарності». Серйозна «заклопотаність» Москви: Е. Герек - відставка (вересень 1980 р.); Ст. Каня - відставка (жовтень 1981 р.), Войцех Ярузельський, міністр оборони і новий керівник ПОРП вводить воєн.ний стан (грудень 1981 р.) з метою «захисту підвалин соціалізму в Польщі».

Антитоталітарна революція

Засідання «круглого столу» (лютий-квітень 1989 р.): дискусії між ПОРП, опозицією, католицькими колами Вибори 1989 р. - поразка ПОРП, уряд Тадеуша Мазовецького: 12 місць - «Солідарність», 4 місця - ПОРП. Л.Валенса - президент Польщі (9 листопада 1990 р.). Демонтування комуністичної системи відбулося мирним шляхом. «Шокова терапія» (Лешек Бальцерович) - нова економічна політика: ліквідація держконтролю над цінами, приватизація державної власності, залучення іноземного капіталу, конвертованість злотого. У листопаді 1995 р. президентські вибори: перемога соціаліста Олександра Кваснєвського (51,7% голосів), Л. Валенса (48,2%). Вступ до НАТО(1999), ЄЕС (2004). 2004-2010року президент Лех Качинський.З 2010 р.- Бр. Комаровський.

Чехословаччина

Назва держави

Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР); Чеська та Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР); Чехо-Словаччина; з 1.01.1993 р.: Чехія, Словаччина.

Правляча партія

Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ)

1945 - 50-і рр.

Вибори 1946 р. - перемога КПЧ (сталініст Клемент Готвальд - глава коаліційного уряду в1 946-1 948 рр.). Комуністичний переворот (лютий 1948 р.):націоналізація промислових підприємств;Конституція (9 травня 1948 р.) - «побудова соціалізму в країні;Э.Бенеш пішов у відставку, президентом обраний К.Готвальд (1948 р.); боротьба з інакодумством, розгром опозиції, репресії.

1950-і - 60-і рр.

Конституція 1960 р. - побудова «основ соціалізму», законодавче закріплення привілейованого положення КПЧ. Антонин Новотний - лідер КПЧ (1953-1968 рр.), з 1957 р. - президент країни. Друга полов. 60-х рр. - криза планово-адміністративної економіки та політичної системи. У січні 1968 р. лідером КПЧ став комуніст-реформатор Олександр Дубчек. «Празька весна» - побудова «соціалізму з людським обличчям»: • скорочення держапарату; • розширення демократії; поєднання соціалізму з ринковою економікою. У ніч із 20 на 21 серпня - інтервенція військ ОВД (124 тис.) - «братерська солідарність», запобігання «загрозі соціалістичному ладу». Першим секретарем ЦК КПЧ став Густав Гусак (згодом і президент країни).

1970-і- 80-і рр.

Початок реакції, розправа над прихильниками «Празької весни» та демократичною інтелігенцією. «Будівництво соціалізму» на основі «брежнєвської моделі». Придушення будь-якого інакодумства. Уповільнення темпів зростання виробництва, погіршення економічних показників.

Антитоталітарна революція

Створення в листопаді 1989 р. Цивільного форуму (ЦФ) - об'єднання противників комуністичного режиму та організації Громадськість проти насильства (ГПН, Словаччина). Багатолюдні мирні маніфестації. «Ніжна», «оксамитова» революція. Вацлав Гавел (лідер опозиції) обраний президентом (грудень 1989 р.). Виведення радянських військ (1991 р.). Чеська й Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР). Чехо-Словаччина. Демонтаж колишньої економічної моделі -кардинальна та послідовна лібералізація економіки без використання «шокової терапії»(міністр фінансів Вацлав Клаус). Розпад федерації (31.12.1992 р.). 3 1.01.1993 р. - Чеська республіка (президент В.Гавел, з 2003 р. - Вацлав Клаус) та Словацька республіка (президент М.Ковач, з 2004 р. - Іван Гашпарович).Чехія і Словаччина є членами ООН,НАТО,ЄС

Угорщина

Назва держави

Угорська Народна Республіка (УНР); Угорська Республіка.

Правляча партія

Угорська партія трудящих (УПТ); Угорська соціалістична робоча партія (УСРП, з 1956р.).

1945 - 50-і рр.

Парламентські вибори (11.1945 р.): УКП (компартія) - 70 депутатських місць, ПДСГ (селянська партія) - 245 місць. Боротьба за «народну демократію» -дискредитація комуністами ПДСГ. «Об'єднання» УКП і СДП (соц-дем.) = УПТ. Всебічна допомога кремлівського керівництва. На виборах у травні 1949 р. УПТ одержала 95% голосів.

1950-і - 60-і рр.

Диктаторський режим М.Ракоші. Насильницька колективізація. Політичні репресії. Криза сталінської моделі соціалізму. Народна революція (жовтень 1956 р.). Коаліційний уряд Імре Надя. (листопад 1956 р.): нейтралітет Угорщини; вихід з ОВД; відмова від орієнтації на СРСР; широкомасштабне співробітництво з країнами Заходу. Операція «Вихор» - вторгнення радянських військ (60тис.).«Кадаризм» - режим Яноша Кадара (1956-1988 рр.): шлях національноїзгоди,компромісів і поступових реформ («Хто не проти нас,

той з нами»).Економічнареформа 1966-1968 рр.:впровадження економічних методів; замість директивного планування - індикаторне планування; широка самостійність підприємств; демократизація управління економікою; торгівля засобами виробництва.Лібералізація громадського життя в 60-70-і рр.: послаблення ідеологічного пресу,демократизація виборчої системи, розширення функцій місцевого самоврядування.

1970-і - 80-і рр.

Реформаторський курс угорського керівництва вичерпав себе Наростання кризових явищ. Значна зовнішня заборгованість ($18 млрд.). Партійно-державне керівництво країни не зважувалося приступити до корінних перетворень.

Антитоталітарна революція

Травень 1988 р. - Я. Кадар подав у відставку. Складається багатопартійна система: відновили діяльність НПДСГ, СДП, ХДП; утворені нові партії - Угорський демократичний форум (УДФ), Союз вільних демократів (СВД). Реформування УСРП (1989 р.) Угорська соціалістична партія (УСП). Програма стабілізації економіки. Парламентські вибори (березень 1990 р.) - нищівна поразка лівих партій (УСП та «нової» УСРП), перемогу одержав УДФ - правоцентристське об'єднання. Президентом обраний Арпад Генц (у 1995 р. обраний на другий строк). Радикальна ринкова реформа. Вступ країни до НАТО. Економічна інтеграція з західними країнами (вступ до ЄС). 3 2005 року президентом є Ласло Шойом.

Болгарія

Назва держави

Народна Республіка Болгарія (НРБ); Республіка Болгарія.

Правляча партія

Болгарська компартія (БКП).

1945 - 50-і рр.

Після виборів у 1945 р. комуністи сформували практично однопартійний уряд. Опозиція бойкотувала вибори, Захід не визнав результатів виборів. На нових виборах (1946 р.) перемогу одержала компартія, уряд очолив Георгій Димитров. Ліквідація монархії (референдум 1946 р.). Фактично ліквідована багатопартійність. Конституція Болгарії (1947 р.) закріпила прихід комуністів до влади. Після смерті Г. Димитрова (1949 р.) лідером БКП став Вилко Червенков .

1950-і -60-ірр.

В 1954 р. першим секретарем ЦК БКП не без підтримки Москви був обраний Тодор Живков. Диктатура Живкова базувалася на збройних силах, репресіях, які набували різних форми, і на підтримці з боку Кремля. 60-і роки були досить успішними в економічних відносинах.

1970-і- 80-і рр.

Нова Конституція (1971 р.) закріпила керівну роль БКП у країні. В 70-і рр. з'явилися нові галузі народного господарства. Розвиток економіки відбувався головним чином екстенсивним шляхом на суворо планово-централізованій основі. У серед. 80-х рр. країна вступила в смугу кризи: сотні підприємств стали збитковими, вимушене ввезення продтоварів з-за кордону, падіння життєвого рівня населення, зростання корупції, насильницька християнізація й «ослов'янювання» болгарських турків.

Антитоталітарна революція

10 листопада 1989 р. керівництво БКП змусило Т. Живкова піти у відставку з усіх посад. Створення нових партій. Деполітизація в силових відомствах. Реабілітація колишніх політв'язнів. Опозиційний Союз демократичних сил (СДС), створений 7 грудня 1989 р., очолив Желю Желєв, незабаром обраний Національними зборами Президентом країни. Прийнято нову Конституцію (липень 1991 р.). На парламентських виборах у вересні 1991 р. переміг СДС. 19.01.1992 р. Ж.Желєв став першим всенародно обраним Президентом Болгарії (з 1996 р. - Петр Стоянов). Економічна реформа в країні розвивалася складно й суперечливо. Переорієнтація зовнішньої політики - інтеграція до Європи та загальноєвропейських структур (у 2004 р. - прийнято до НАТО, 2007р. - ЄС). 2002, 2006 рр. президентом обирався Георгій Пирванов.

Румунія

Назва держави

Соціалістична Республіка Румунія (СРР).

Правляча партія

Румунська робітнича партія (РРП), з 1965 р. - Румунська компартія (РКП).

1945- 50-і рр.

Присутність радянських військ запобігла громадянській війні між прихильниками короля Міхая І (Націонал-царанистською партією (НЦП, селянська партія)), Націонал-ліберал ьною партією (НЛП)) і прихильниками КПР (компартії) та СДПР (соціал-демократи). Розділ поміщицьких земель. Розпуск НЦП (червень 1947 р.). Король Міхай І зрікся престолу (30.12,1947 р.). Поглинання соціал-демократів компартією (лютий 1948 р.) = утворення Румунської робітничої партії (РРП). Керівник РРП - Георге Георгіу-Деж (1945-1965 рр.). Націоналізація промисловості. Насильницьке кооперування в с/г.

1950-і -1960-і рр.

Виведення радянських військ з території Румунії (1958 р.). У 1962 р. завершено суцільну колективізацію. На тлі економічних успіхів підкреслене прагнення до «самостійності» і «незалежності» у рамках РЕВ і ОВД. Особливі відносини з СРСР. У 1965 р. першим секретарем ЦК РКП обраний Николае Чаушеску.

1970-і - 80-і рр.

Диктатура Чаушеску. Припинення будь-якого вільнодумства, всевладдя «Секурітате». Країною керував клан Чаушеску Н. Чаушеску здобув симпатії Заходу, що використовував румунського диктатора як противагу Москві. Політика «затягування поясів» та жорсткої економії з метою погашення зовнішньої заборгованості Заходу (більше 10 млрд.$). Вкрай низький життєвий рівень народу. "Хлібний бунт» у Брашові (1987 р.).

Антитотал ітарна революція

Кривава трагедія у Тімиішоарі (16-17 грудня 1989 р.): вбито понадЮО чоловік («заколотників»), понад 200 поранено. Масові маніфестації. Втеча пари Чаушеску зі столиці. Створення Фронту національного порятунку (ФНП) на чолі з Іоном Ілієску (згодом обраний президентом країни). Страта Н. Чаушеску та його дружини Єлени Чаушеску. Гостра політична боротьба. Використання урядом 10 тис. шахтарів для придушення правої опозиції (червень 1991 р.): розгром штаб-квартир націонал-лібералів та націонал-царанистів. Груднева революція 1989 р. була «вкрадена» комуністами. Вибори 1996 р. принесли перемогу правоцентристській Демократичній конвенції Румунії (ДКР). Лідер ДКР Є.Константінеску був обраний президентом Румунії (листопад 1996 р.). Успішна реалізація курсу на входження до Європи і НАТО (з 2004 р.), ЄС ( 2007 р.). 3 2004 року президентом є Траян Бесеску.

ЮГОСЛАВІЯ

Назва держави

Демократична Федеративна Югославія (ДФЮ); Федеративна Народна республіка Югославія (ФНРЮ); Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ).

Правляча партія

Компартія Югославії (КПЮ); Союз комуністів Югославії (СКЮ).

1945- 50-і рр.

7 березня 1945 р. у Белграді сформований Тимчасовий народний уряд ДФЮ на чолі з лідером КПЮ Йосипом Броз Тіто. 11 квітня 1945 р. Молотов та Тіто у присутності Сталіна підписали Договір про дружбу... На виборах у Скупщину (листопад 1945 р.) КПЮ одержала 90% голосів - проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ), остаточна ліквідація монархії. Нова Конституція (31.01.1946 р.): закріплений федеративний устрій (Сербія + дві автономії: Воєводіна та Косово, Хорватія, Словенія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Чорногорія); провідною визнана державна власність. Ліквідація поміщицького землеволодіння. Повна ліквідація приватного сектора (1948 р.). КПЮ - ВКП(б): ідеологічні та міжпартійні протиріччя, розрив відносин з СРСР (прагнення Сталіна нав'язати Югославії свою модель розвитку).

1950-і - 60-і рр.

Югославський шлях «побудови соціалізму» - «самоврядного соціалізму»: передача заводів в управління робітникам - розвиток самоврядування; скасування галузевих міністерств; велика реформа в галузі планування народного господарства; відмова від політики колективізації с/г; дозволено вільний продаж та оренду землі; перехід до громадського самоврядування з елементами ринкової економіки. Реформи призвели до позитивних змін у наргоспі, югославські товари почали користуватися попитом на Заході, у східноєвропейських країнах та особливо у Радянському Союзі. Нова Конституція країни (1963 р.): нова назва Югославії -СФРЮ, значне розширення самостійності республік, країв і підприємств у сфері господарської діяльності. Й. Броз Тіто стояв біля витоків Руху неприєднання (високий авторитет у країнах «третього світу»). Нормалізація радянсько-югославських відносин після смерті Сталіна.

1970-і - 80-і рр.

Культ особи та необмежена влада Тіто: обраний президентом СФРЮ без -обмеження строку мандата, довічним головою СКЮ. Формування етнобюрократичних кланів та пожвавлення націоналістичних настроїв у Хорватії, Косово (90% албанців). Нова Конституція (1974 р.): розширення прав союзних -республік та автономних країв - збільшення децентралізації ЮгосдавебкоТ¹ держави. Після смерті Тіто {4.05.1980 р.) відцентрові тенденції посилигіибя. Великі заворушення в Косово (вимагали створення чисто албанського краю) травні 1981 р. поклали початок кризи югославської державності. Загострення /національних проблем. Зростання зовнішньої заборгованості Заходу. Наростання глибокої кризи.

Антитоталітарна

революція

Розпад СКЮ (січень 1990 р.): хорвати й словенці заявили про незалежність своїх Союзівкомуністів. Дезінтеграційні процеси в фераціїі-загбстрення відносин між республіками, зростання національної напруженості. 26.06.1991 р. Словенія та Хорватія оголосили про свою повну незалежність (у відповідь Белград ввів югославські війська). Кровопролитний сербо-хорватський конфлікт забрав ЗО тис. життів. Македонія одержала незалежність на підставі референдуму (вересень 1992 р.), уникнувши військової конфронтації. Навесні 1992 р. почалася кровопролитна війна в Боснії та Герцеговині, що супроводжувалася жорстокими „етнічними чистками", між сербами (православними), мусульманами (боснійськими слов'янами) і хорватами (католиками) - десятки тисяч убитих, 3 млн. біженців і переміщених осіб. Конфлікт погашений після наполегливих Дій міжнародного співтовариства, ООН, НАТО. Дейтонські угоди по боснійському врегулюванню (листопад 1995 р.). Паризька мирна угода по Боснії та Герцеговині (14.12.1995 р.). Сербія й Чорногорія об'єдналися в нову федерацію (квітень 1993 р.) - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), президентом якої став Слободан Мілошевич. У 1999 р. відбулися збройні зіткнення між албанськими сепаратистами й сербськими військами в Косово; США й НАТО піддали бомбардуванню СРЮ, загинули сотні мирних громадян. В 2003 р. СРЮ розпалася: утворилася нова конфедеративна держава - Співдружність Сербії та Чорногорії (мають право через три роки вийти зі Співдружності). У 2006 р. Чорногорія за підсумками референдуму була проголошена незалежною державою. Президентом Македонії з 2004 р. обрано Бранко Црвенковського. Президент Словенії з 2002 р.- Янез Дрновшик. 3 2004 президент Сербії Борис Тадич. Президентом Хорватії в 2000, 2005 роках обирався Степан Месич. Президент Боснії і Герцеговини нині є Борислав Паровец. Президентом Чорногорії з 2006 року став Димитр Вуянович.