Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Metodichka_dlya_seminarov_2009.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
544 Кб
Скачать
☆

Тема 2. Сутність і соціальна цінність права. Частина 2.

Практичне заняття

Мета заняття: сформувати уявлення про правовідносини, їх структуру, розкрити зміст правосуб’єктності особи, визначити сутність правомірної поведінки і правопорушення, порівняти їх значення в суспільстві, встановити зв’язок між правопорушенням й юридичною відповідальністю, з’ясувати соціальну цінність правової культури

Основні поняття: правовідношення, правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, юридичний факт, правомірна поведінка, правопорушення, склад правопорушення, юридична відповідальність, правова культура

План

  1. Правовідношення: поняття, види й структура

  2. Суб’єкти правовідносин

  3. Правомірна поведінка і правопорушення

  4. Основи юридичної відповідальності

  5. Правова культура: поняття й роль в суспільстві

Центральною ланкою механізму правового регулювання є правовідносини. Право регулює суспільні відносини, в результаті чого вони здобувають правову форму, тобто стають правовими відносинами. Правове відношення розуміється як виникаючий на основі норм права суспільний зв'язок, учасники якого мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, забезпечені державою. Для з’ясування сутності правовідносин студентам необхідно проаналізувати його структуру, яка складається з таких елементів: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Основний різновид правового поводження – правомірна поведінка; саме таким чином діє переважна більшість громадян і організацій у сфері права. Соціальна роль правомірної поведінки надзвичайно висока. Вона являє собою ту найбільш ефективну реалізацію права, що охороняється державою. Саме через правомірну поведінку здійснюється упорядкування суспільних відносин, необхідне для нормального функціонування й розвитку суспільства, забезпечується стійкий правопорядок.

Правопорушення - соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки, їх соціальні й юридичні ознаки протилежні. Правопорушення є різновид антисоціального, протиправного поводження. У соціальному змісті це таке поводження, яке суперечить або здатне заподіяти шкоду правам і інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, воно утрудняє й дезорганізує розвиток суспільних відносин. Під час вивчення цього питання необхідно привернути увагу до визначення поняття, ознак і видів правопорушень.

Важливим елементом механізму правового регулювання небезпідставно вважається інститут юридичної відповідальності. Значимість даного феномена пояснюється його державно-владною й примусовою природою. Юридична відповідальність невіддільна від правопорушення й виступає його наслідком, як захід, спрямований на покарання правопорушника. Найбільше поширення одержала диференціація видів відповідальності за галузевими ознаками. За цим критерієм розрізняють відповідальність кримінальну, адміністративну, дисциплінарну й цивільно-правову. Кожний з видів має специфічну підставу (вид правопорушення), особливий порядок реалізації, специфічні примусові заходи.

Вирішальне значення для розвитку суспільства має правова культура. З’ясування її сутності вкрай важливо й для формування особистості окремого громадянина, студента. В юридичній науці феномен правової культури тлумачиться достатньо широко. В межах навчальної дисципліни правова культура розуміється як система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відбивають у правовій формі стан свободи людини, інші важливі соціальні цінності. Правова культура охоплює: а) певний рівень правового мислення й почуттєвого сприйняття правової дійсності; б) стан процесів правотворчості й реалізації норм права; в) специфічні способи правової діяльності; г) ціннісне надбання матеріальних благ, створених людьми.

Питання для самоконтролю

  1. За якими критеріями класифікують правові відносини? На які види?

  2. Охарактеризуйте складові структури правовідносини.

  3. Що таке право- і дієздатність особи?

  4. Дайте класифікацію юридичних фактів. Що таке фактичний склад?

  5. Що собою представляє правомірна поведінка?

  6. В чому його цінність і яким чином воно фіксується в законодавстві?

  7. Охарактеризуйте склад правопорушення.

  8. Назвіть особливості юридичної відповідальності.

  9. В чому полягає сутність правової культури?

Навчально-аналітичні завдання

1. У наведеному нижче переліку суб’єктів правовідносин визначить, кого можна віднести до дієздатних, обмежено дієздатних і недієздатних. Розташуйте осіб у відповідних стовпцях таблиці:

Дієздатні

Обмежено дієздатні

Недієздатні

Учень третього класу, шістнадцятирічна дружина, інвалід І групи з ампутованими ногами, СНУ ім. В.Даля, новонароджений, іноземець, учень восьмого класу, людина, що зловживає алкогольними напоями, людина, що перебуває під вартою, студент четвертого курсу, юридична особа, що подала документи для власної державної реєстрації, вісімнадцятирічний чоловік, особа без громадянства, людина, хронічно хвора на психічний розлад здоров’я, Президент України.

2. На підставі відомих вам нормативно-правових актів та власного досвіду назвіть юридичні факти, сукупність яких пов’язується з:

- виникненням сімейних правовідносин;

- припиненням трудових правовідносин;

- зміною трудових правовідносин;

- виникненням зобов’язання сплати боргу;

- накладенням адміністративного стягнення;

- вступом на посаду голови міської ради.

Додаткова література

  1. Закон України „Про місцеве самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24

  2. Кодекс Законів про працю України Науково-практичний коментар. — Харків: Консум, 2003. – 832 с.

  3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. // Кодекси України: У 3-х кн. – Кн. 1.– К.: Юрінком Інтер, 1998.

  4. Сімейний Кодекс України// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – ст.135.

  5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник: Пер. з рос. – Х.: Консум. 2001. – 656 с.

  6. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. М., 1995.

  7. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44.