Тема 9: Особливості процесуальних правовідносин

Практичне заняття

Мета заняття: сформувати уявлення про сутність і зміст процесуальних правовідносин, визначити поняття й види юридичного процесу, виокремити суб’єктів юридичного процесу, дослідити стадії юридичного процесу, проаналізувати роль доказів і засобів забезпечення провадження в юридичному процесі, з’ясувати значення фіксації юридичного процесу, прищеплювати навички застосування процесуального законодавства на практиці

Основні поняття: юридичний процес, процесуальне право, процесуальні відносини, законність, публічність процесу, підсудність, відповідач, позивач, стадія юридичного процесу, доказ, засоби забезпечення провадження, документ

План

1. Юридичний процес за сучасним законодавством

2. Принципи юридичного процесу

3. Суб’єкти юридичного процесу

4. Стадії юридичного процесу

5. Роль доказів і засобів забезпечення провадження в юридичному процесі

6. Фіксація юридичного процесу

Норми процесуального права визначають юридичні засоби й порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені в нормах права. Це – адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін. Досліджуючи це питання студенти повинні розрізняти поняття процесуального права й юридичного процесу. Юридичний процес – це встановлена нормами процесуального права форма діяльності судів (інших уповноважених органів), яка спрямована на захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів. Необхідно також виокремити види юридичного процесу.

Варто відмітити, що будь-яка процесуальна діяльність підпорядковується загальним принципам юридичного процесу . Останні розуміються як вихідні, основні ідеї, відповідно до яких він здійснюється. Студенти мають засвоїти їх сутність і сферу застосування. При цьому слід мати на увазі, що принципи будь-якої процесуальної діяльності спира­ються на загальноправові принципи.

Процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між носіями процесуальних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя, тобто між суб’єктами. Суб’єкти повинні мати правоздатність, а для того, щоб здійснювати свої процесуальні права особисто, ще й дієздатність. Суб’єкти процесуальних правовідносин класифікуються за їх роллю, завданнями й метою участі в процесі.

Юридичний процес здійснюється в певній логічний послідовності, за стадіями процесу. Процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з порушенням, розглядом і вирішенням справ, так і з виконанням рішень суду. Студентам необхідно розкрити поняття стадії, визначити їх види й розуміти роль кожної з них в єдиному процесі. Разом з тим, потрібно усвідомити, що кожний з видів юридичного процесу (цивільний, адміністративний чи кримінальний) мають свої чітко визначені цілі й завдання, власну специфіку й предмет розв’язання, злочин, адміністративне правопорушення або невиконання договірних зобов’язань. Тому кількість обов’язкових і факультативних стадій окремих видів юридичного процесу відрізняється.

Процесуальне законодавство України зобов’язує суд (інші уповноважені органи) встановлювати по кожній справі, яку він розглядає, об’єктивну істину. Об’єктивна істина – це відповідність висновків суду про всі суттєві та юридично значущі обставини спору, події адміністративного правопорушення або злочину тому, що мало місце в дійсності. Істина встановлюється шляхом доказування та за допомогою доказів. Отже, питання про докази має немаловажне значення для розуміння процесуальної діяльності. Під час вивчення теми студенти мають враховувати, що суд повинен використовувати як докази тільки такі фактичні дані, які відповідають вимогам причетності до справи, допустимості та достовірності. Крім того, уваги заслуговує дослідження проблеми належного забезпечення провадження по справах. Для цього в необхідних випадках на стадіях досудового й судового слідства здійснюються певні процесуальні заходи. Вони мають на меті своєчасний і правильний розгляд справ, а також спрямовані на усунення можливих перешкод у встановленні істини в справі.

Практичне значення має документальна фіксація процесу. Фіксація діяльності з розслідування та вирішення індивідуально-конкретних справ від імені держави передбачена будь-яким процесуальним нормативно-правовим актом, і переслідує, в першу чергу, захист прав і інтересів людини. Процесуальна фіксація обставин справи відповідає непорушним правовим принципам законності, гласності, демократизму, рівності перед законом, публічності (офіційності) процесу, принципу об'єктивної істини тощо. Аналізуючи загальні правила закріплення процесуальної інформації, студентам слід пам’ятати, що поряд з документальною формою фіксації процесуальної діяльності сучасне законодавство визначає й її закріплення на аудіо- та відеоносіях.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть відмінність понять процесуального права й юридичного процесу.

2. В чому полягає принцип публічності процесу?

3. Як забезпечується можливість виступати в процесі на рідній мові?

4. Які органи уповноважені від імені держави розв’язувати індивідуальні справи?

5. Якими правами володіє правопорушник, потерпілий?

6. Що таке стадія юридичного процесу?

7. Назвіть найбільш поширені (типові) стадії юридичного процесу

8. Що таке докази? Назвіть їх види.

9. Які Ви знаєте засоби забезпечення провадження? В чому їх значимість?

10. Для чого необхідна документальна фіксація юридичного процесу?

Навчально-аналітичні завдання

1. Складіть типову схему „Стадії юридичного процесу”. В схемі необхідно відобразити послідовність і взаємність стадій.

2. Використовуючи додаткову літературу (див. нижче), складіть проект будь-якого процесуального документу.

Додаткова література

1. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-37.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. // Кодекси України: У 3-х кн. – Кн. 1. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

3. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2.

4. Цивільно-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42.

5. Теория юридического процесса / Под общей ред. В.М. Горшенева, – Х., 1985.

6. Адміністративний процес: Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2003. – 256 с.

Розділ 4. Рекомендації щодо підготовки рефератів і навчально-аналітичних завдань

Написання рефератів і виконання навчально-аналітичних завдань передбачає дослідження, аналіз і характеристику певних правових об’єктів, явищ і процесів на підставі дослідження навчальної, наукової літератури й норм законодавства.

Теми рефератів пропонуються в попередньому розділі, однак студент може виявити бажання до написання роботи за власною тематикою, що слід погодити з викладачем. Виконання реферату реалізується в формі доповіді на занятті, під час якої слухачі та викладач можуть навести питання.

Структура реферату:

1. План

2. Вступ, що містить такі компоненти: актуальність обраної теми, визначення мети й завдань роботи

3. Основна частина

4. Висновки констатують ступінь реалізованості мети й завдань роботи, мають бути чіткими, місткими й стислими

5. Список використаних джерел (не менше трьох)

Обсяг реферату має складати 8-10 стор. друкованого (14 кегль, Tims New Roman, 1,5 інтервал) або 10-15 стор. рукописного тексту.

Навчально-аналітичні завдання здійсняються всіма студентами групи письмово в спеціально заведеному зошиті (18-24 арк.). Перш ніж розпочати виконання завдання, слід оволодіти теоретичними знаннями з конкретного питання й дослідити його правове регулювання в законодавстві. Необхідний для цього матеріал наводиться в підрозділі „Додаткова література” кожного практичного заняття. Під час написання завдання необхідно вказати тему заняття, умови завдання й дати аргументовану відповідь. В ході розв’язання змодельованих юридичних ситуацій студент має враховувати, що їх рішення може мати кілька варіантів, як це зазвичай буває в нашому буденному житті. Тому в залежності від певних обставин, які не завжди передбачені умовами завдань, необхідно знайти альтернативні шляхи розв’язання запропонованих задач.

Критерії оцінки: точність, аргументованість, чіткість, логічність, послідовність, повнота відповіді, використання юридичної термінології.

Розділ 5. Перелік питань для підготовки до модульних контролів