2. Накресліть шляхи формування в учнівському колективі толерантного ставлення до учнів, що мають порушення психофізичного розвитку.

По перше треба сприяти налагодженню стосунків природним шляхом. Тобто не треба намагатися присилювати дітей до дружби. Такі взаємини мають розвиватися природньо. Не треба приділяти цьому дуже багато уваги та не треба наполягати на взаємодії дітей з типовим розвитком та дітей з особливими потребами, бо це може закріпити в свідомості ерших ідею, що останнім треба постійно помагати а не налагоджувати рівноправні соціальні взаємовигідні стосунки.

Також треба вчити дітей з повагою ставитися до дітей з особливими потребами і дотримуватися норм поведінки під час взаємодії. Слід їх вчити поважати гідність однокласників, що мають психофізичні вади.

Демонстрація позитивної соціальної поведінки також відіграє важливу роль. Якщо діти бачитимуть неповажне та грубе ставлення дорослих один до одног або до вихованців, вони будть поводитися аналогічним чином.

Треба заохочувати дітей до співробітництва та взаємного обмну послугами. Це має бути взаємний а не однобічний процес. Тобто діти с особливими потребами повинні вчитися не тільки отримувати допомогу, але і її надавати.

В інклюзивних класах часто виникає така проблема, що звичайні діти намагаються виконувати всю роботу за своїх однокласників з психофізичними вадами. Надмірна допомога може призвести до нездорово залежності та нерівності у партнерських стосунках. Високі очікування щодо дітей з особливими потребами сприяють рівним стосункам та взаємній повазі дітей.

Необхідно постйно наголошувати звичайним дітям на ідеї соціальної справедливості. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності та таланти, якими вони можуть поділитися з іншими. Це сприяє налагоджуванню рівноправних дружніх взаємовідносин. Педагоги повинні заохочувати соціальні стосунки що побудовані на справедливості а не на жалості.

3.Охарактеризуйте психофізіологічні особливості у розвитку учня при порушеннях зору.

Ці діти страждають повною відсутністю зору або мають залишковий зір. Для них основними засобами пізнання стають дотик і слух. У зв'язку з цим чуттєві образи мають іншу, ніж у зрячих, якість, іншу структуру. Ті діти, у яких зберігся залишковий зір, мають можливість сприймати навколишній світ у вигляді зорових образів, хоча й дуже збіднених і неточних. Втрата зору обумовлює деякі специфічні особливості розвитку: виникають труднощі в оцінці просторових ознак (місця розташування, напрямки, відстані і т.д.), процес формування рухів затриманий, іноді відзначаються зміни в емоційно-вольовій сфері.

Корекційно-педагогічна дія направлена на формування у сліпих дітей чуттєвого досвіду. Розвиток процесів компенсації сліпоти за рахунок посилення функцій збережених аналізаторів необхідно починати з раннього віку. Важливу компенсаторну роль відіграє мова. У мовному спілкуванні з оточуючими у свідомості сліпої дитини створюються і зміцнюються зв'язки між словом і дією. Словесний опис предмета, зроблений дорослим, дитина підтверджує власним обстеженням. За допомогою слухових і дотикових відчуттів діти вчаться пересуватися самостійно. Високого розвитку в сліпих досягає пам'ять, тому що їм для орієнтування у просторі, спілкування з людьми, засвоєння знань необхідно залучати більше відомостей, ніж зрячим. У розвитку основних процесів пізнання і мислення компенсаторну роль відіграють практичні заняття, під час яких діти порівнюють реальний опис предмета з існуючими у них уявленнями.

Навчання діям, способам їх виконання, досягається лише в умовах спілкування, при якому рухи сліпої дитини коригуються словом.

Для розвитку зорового сприйняття у дітей, що мають залишковий зір, використовуються барвисті картини та ілюстрації, діапозитиви, кінофільми, в тому числі відтворювані спеціальними замкнутими телевізійними системами. Введення аудіовізуальних засобів вдосконалює процес навчання і скорочує час для отримання необхідної інформації. Осліплі діти - діти, які втратили зір у результаті перенесеного захворювання або травми; зір у них може бути втрачений повністю або зберегтися у вигляді світловідчуття або залишкового зору. У пам'яті таких дітей вже з віку 3-4 років зберігаються (іноді протягом всього життя) зорові образи навколишнього світу, і в зв'язку з цим обсяг уявлень в них значно ширше і багатше, ніж у сліпих від народження. Зорова пам'ять допомагає відтворювати образ предмета чи явища по словесному опису, для чого педагог використовує яскраві, образні вирази. Зв'язок зорових уявлень з промовою сприяє більш ефективному засвоєнню дітьми знань і вмінь. Залишковий зір допомагає дітям сприймати світлові і колірні ознаки, орієнтуватися в просторі. Однак основними новими засобами пізнання стають слух і дотик. Діти повинні наново навчатися процесам самообслуговування, орієнтування в просторі, нових способів оволодіння знаннями. Для попередження появи можливих відхилень у розвитку велике значення має правильно і своєчасно (одразу ж після втрати дитиною зору) організована система корекційно-педагогічних впливів. Для дошкільнят є спеціальні дитячі сади; дітей, осліплих в шкільному віці, направляють для навчання в школи сліпих дітей.