2.2.Компоненти та принципи логістичної системи підприємства

Концепція логістики базується, зокрема, на концепції аналізу загальних витрат, яка вперше була викладена Lewis H.T., Culliton J.W., Steel J.D. в роботі «The Role of Air Freight in Physical Distribution» 246. На прикладі авіафрахту ними було запропоновано і апробовано методику вибору оптимального рішення. Показано, що збільшення транспортних витрат виправдано (при зменшенні інших груп витрат), оскільки загальні, тобто логістичні витрати в цілому, знижуються. Доведено, що шляхом розумної інтеграції всіх компонентів логістики можна успішно виконувати поставлені завдання при загальній економії коштів. Концепція загальних витрат стала субстанцією того, що логістику слід трактувати як систему інтегрованих дій.

Для досягнення мети логістики в межах логістичної системи підприємства необхідна інтеграція, що повинна здійснюватись у трьох напрямках. По-перше, в функціональних ланках логістики (фізичний розподіл, підтримка виробництва, постачання) її компоненти, — місцезнаходження і розпланування, комунікація, транспорт, запаси, склади і упаковка, — повинні бути інтегровані на основі загальних витрат. По-друге, фізичний розподіл, підтримка виробництва, постачання в одному логістичному зусиллі повинні бути скоординовані в єдиний матеріальний потік (конвейєр продуктопостачання). По-третє, логістична політика повинна бути взаємоув’язана з усіма іншими частинами економічної політики підприємства (маркетинговою, виробничою, фінансовою, менеджментовою, інвестиційною та ін.).

Призначення логістики полягає у впровадженні на підприємстві логістичної системи, потрібної для того, щоб, як це показано на рис.2.7, матеріали і товари могли долати простір і час.

МАТЕРІАЛЬНИЙ ПОТІК

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТІК

П І Д П Р И Є М С Т В О

ПОСТАЧАЛЬНИКИ

Постачання

Підтримка виробництва

Фізичний розподіл

СПОЖИ-ВАЧІ

Рис.2.7. Схема логістичного ланцюга і функцій логістики підприємства

При побудові логістичної системи підприємства необхідно керуватися чотирма принципами:

— узгодженість дій;

— націлення на інтегральну ефективність;

— функціональність взаємодії;

— досягнення синергічного ефекту.

Узгодженість дій. Нерідко, всупереч здоровому глузду, логістична діяльність виконується безсистемно, відповідні компоненти розглядаються на сепаратистській основі, а оцінка ефективності ізольованих дій була і залишається серйозним бар’єром на шляху досягнення мети логістики. В рамках логістичної системи мета повинна досягатися за рахунок координації дій компонентів.

Націлення на інтегральну ефективність. Кожний компонент логістичної системи має певну межу досягнення потенційної ефективності. Проте результат діяльності повинен оцінюватись не за реально досягнутою індивідуальною ефективністю, а за внеском у підвищення інтегральної ефективності системи в цілому. Увага повинна приділятися координації її складових частин.

Функціональність взаємодії. Кожний компонент повинен виконувати певну, тільки йому властиву, специфічну функцію. Це дозволяє стимулювати чи створювати перепони координації між ними. Перше має місце, коли функція виконується ідеально, друге — в протилежному випадку.

Досягнення синергічного ефекту. Компоненти, об’єднані в логістичну систему, діючи на комбінованій основі, повинні отримувати більший результат, ніж сумарні можливості їх індивідуальних безсистемних дій. Збільшення результату називають синергічним ефектом чи ефектом взаємодії, якого поза системою досягнути неможливо. Синергізм виникає, коли частини системи функціонують як взаємопов’язані.

Логістична система підприємства складається з п’яти компонентів:

— місцезнаходження і розпланування;

— комунікація;

— транспорт;

— запаси;

— склади і упаковка.

Коли існує дисбаланс між цими компонентами, то реальні збитки за масштабами наближаються до потенційних, зменшуються прибутки. Для досягнення балансу необхідно і достатньо, щоб між компонентами існувала координація на основі системного підходу. Саме таким чином вони ув’язуються в логістичну систему.

Місцезнаходження і розпланування. Планування логістичної системи повинно починатися з вибору раціонального економіко-географічного місцезнаходження, включаючи відповідне розташування виробничих приміщень, споруд, складів, магазинів. Зневага до першочергового вирішення цих проблем, недооцінка їх значущості може коштувати перемоги в конкурентній боротьбі.

Von Thunen одним з перших звернув увагу на важливість раціонального розташування виробництва для скорочення транспортних витрат, поставив економічний розвиток у функціональну залежність від ціни землі. Остання, на його думку, знаходиться у зворотньо пропорційній залежності від відстані до ринків збуту 230.

Weber при прийнятті рішення про розташування підприємства рекомендував використовувати індекс матеріалів, який дорівнює питомій вазі матеріальних витрат у собівартості. Він запропонував матеріаломісткі виробництва розташовувати біля джерел постачання, нематеріаломісткі — поряд з цільовими сегментами ринку. Для інших підприємств виправдане проміжне чи зручне місцерозташування 230.

Багато послідовників von Thunen и Weber виділяли важливість раціонального розташування виробництва для фундаментального вирішення транспортних проблем 230. Від географічно вигідного місця виробництва логістичне планування через транспортні ланки об’єднує комунікацію, запаси, склади і упаковку в інтегровану систему. Підприємства використовують логістику для збільшення конкурентоспроможності.

Економіко-географічне розташування підприємства значно впливає на розмір витрат, що потрібні для досягнення потрібного рівня логістичного сервісу. Так, жителі 10 найбільших великих міст США складають 45% населення цієї країни. Тому підприємства, що в них знаходяться, апріорі мають відносні переваги.

Розпланування або існуюче на підприємстві розташування споруд та обладнання достатньо сильно впливає на логістичні витрати. Проведені дослідження продемонстрували, що в багатьох випадках цей звязок не враховується:

• маршрути руху деталей в технологічному процесі є складними;

• мають місце зворотні рухи;

• не використовуються резерви скорочення відстаней циркуляції;

— при широкому впровадженні засобів механізації (конвейєри, крани, лебідки, безрельсові навантажувачі та ін.), витрати на організацію внутрішньозаводського сполучення істотні.

Однією з причин такого стану є те, що при розробці розпланування підприємства не завжди беруться до уваги можливості їх зменшення.

Наприклад, на ТОВ «Стальканат» в цеху стального дроту, відповідно до технологічного режиму, дріт з дільниці випалу транспортується до суміжної дільниці безперервного травлення в обїзд (відстань 500 метрів) на електронавантажувачі (рис.2.8).

500 м