23. Правова природа обов'язків по доказуванню в сучасному цивільному процесі.

Це питання є непростим, оскільки в процесуальній теорії не має ясності у науково-практичному тлумаченні не лише обов’язку з дока­зування, а й наслідків його невиконання.

Як випливає із ст. 10 ЦПК, очевидно, що закон передбачає обов’язки з доказування, подання доказів та доведення їх переконли­вості. Така юридична формула має на увазі перш за все, що доказу­вання, враховуючи змагальний характер цивільного процесу, є за­гальним обов’язком або тягарем сторони, а не суду або інших учас­ників цивільного процесу. І це є фундаментальним з точки зору до­слідження обставин цивільної справи і формування доказового мате­ріалу з метою її розгляду. Що стосується подання доказів як певного процесуального обов’язку з доказування, то цей обов’язок сторони стосується форми здійснення головного обов’язку з доказування і ви­являється в тому, що сторона має надавати докази — як такі, що під­тверджують і підстави своїх вимог, і підстави заперечень проти вимог іншої сторони. І крім того сторона має довести ті обставини, на які вона посилається.

У зв’язку з цим деякі автори вважають, що зміст доказування ста­новлять такі процесуальні дії, як збирання, витребування доказів (для адвокатів) і надання доказів особами, які беруть участь у справі. Усі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а не доказуван­ня. Крім того, поняття доведення пропонується вважати ширшим і таким, що містить у собі поняття доказування.

Важливо звернути увагу, що загальнообов’ язковий характер до­казування для сторін і процесуальний спосіб його реалізації означає, що доказування у контексті завдань цивільного судочинства вимагає також формування сторонами переконання суду в результаті здійснен­ня функцій доказування, що є можливим завдяки активній участі в їх дослідженні і доведенні їх переконливості.

Виходячи з цього, тягар доказування умовно можна структурувати на три складові: тягар доказування в цілому, що відбиває структу­ру і зміст змагальності цивільного судочинства, тягар подання до­казів, тягар переконання суду щодо складової справи як підстави застосування матеріального закону і правильного її вирішення.

Що ж стосується обов'язку доказування як специфічного процесуаль­ного обов’язку, то слід зауважити, що його не можна інтерпретувати як класичний процесуальний обов’язок.Тягар доказування — специфічний феномен цивільного судочин­ства.

По-перше, очевидно що за своєю правовою природою обов’язок з доказування не підкріплено ніякою санкцією у традиційному розу­мінні юридичної відповідальності. Як не парадоксально, приписи ст. 10 ЦПК не засновуються, власне, на юридичному примусі і формулюють обов’ язок з доказування як певний правовий стан, який детерміновано процесуальним становищем сторони, гармонізованим із завданнями цивільного судочинства у контексті своєї власної заінтересованості в отриманні судового рішення.

По-друге, виходить так, що нездійснення обов’язків з доказування має наслідком не юридичну відповідальність, а специфічні наслідки. Недоведеність позиції сторони у справі призводить до неотримання рішення на свою користь та «програшу» справи. Очевидно, що роз­глядати такі наслідки, як юридична санкція, немає жодних підстав.