21. Проблемні питання поняття судового доказування в науці цивільного процесуального права.

У цивільному процесі доказування становить важливий аспект процесуальної діяльності та є елементом процесуальних проваджень. Відповідно до ст. 10 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна до­вести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення про­цесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав. Ця стаття є централь­ною для з’ ясування поняття судового доказування, оскільки визначає обов’язки вказаних у ній суб’єктів щодо подання доказів та їх участь у доказовій діяльності.

У теорії значного поширення набула точка зору, згідно з якою до­казування стосується тільки фактичних обставин справи, встановлених шляхом доказування. Але поряд з цим існує думка, що процес доказу­вання охоплює і умовиводи про спірні правовідносини, права й обов’язки сторін.

У зв’язку з такими різними трактуваннями судового доказування деякі автори виокремлюють поняття доказування і судового пізнання. При цьому доказування визначається як засіб пізнання фактичних об­ставин справи. Щодо правової кваліфікації фактів і відносин, то як засіб їх пізнання вказується не на доказування, а на судове пізнання.

Виділення судового доказування і судового пізнання ґрунтується на диференціації ролі і функцій сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та суду у сфері доказової діяльності. І тому багато авторів розглядають судове пізнання виключно як ді­яльність суду, а судове доказування — як діяльність осіб, які беруть участь у справі .

М. Й. Штефан вважає, що за змістом судове доказування є процесуальною та логічною діяльністю суду й осіб, які беруть участь у справі по вста­новленню наявності або відсутності дійсних обставин справи.

Судове доказування як структурний компонент судового прова­дження втілюється у процесуальній діяльності сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, по доведенню тих чи інших фактів, тобто обставин справи. Хоча здійснення правосуддя є функцією суду, але виконанню цієї функції сприяє активна діяльність суб’єктів доказування, які в процесі демонстрації своєї правової позиції вислов­люють оціночні судження по суті справи і тим самим сприяють форму­ванню у суду правильних висновків щодо правової кваліфікації фактів та по суті справи.

Таким чином, судове доказування — це процесуальна діяльність сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводить­ся до обґрунтування обставин цивільної справи та спрямована на вста­новлення цих обставин і вирішення спору між сторонами по суті.

22. Особливості елементів структури судового доказування.

Судове доказування — це процесуальна діяльність сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводить­ся до обґрунтування обставин цивільної справи та спрямована на вста­новлення цих обставин і вирішення спору між сторонами по суті. Структура цивільного процесуального доказування складається з наступних елементів: суб'єкти, об'єкти та зміст діяльності.

Суб'єктами судового доказування у цивільному процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу, які мають матеріально-правову та процесуально-правову заінтересованість у вирішенні справи і які відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків вчиняють дії, що мають значення для вирішення цивільної справи. Суд вирішує всі питання, що виникають у процесі судового доказування, безпосередньо досліджує докази, представлені іншими суб'єктами доказування, перевіряє істинність даних, що надані як докази, і в результаті їх оцінки встановлює фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Всі інші суб'єкти доказування зобов'язані довести в судовому засіданні ті факти, на які вони посилаються, відстоюючи таким чином свої інтереси чи інтереси, які доручені їм для захисту.

Об'єктами доказування є обставини, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи або здійснення окремої процесуальної дії. Об'єкт доказування у справі в цілому є предмет доказування.Як правило, нормативним джерелом визначення предмета доказування є норми матеріального права. Предмет доказування визначається судом. Особи, які беруть участь у справі, виконуючи покладений на них обов'язок доказування, разом доводять обставини, що входять у предмет доказування. Таким чином, аналіз статей ЦПК України дає можливість зробити висновок, що предметом доказування є: а)обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги (підстава позову); б)обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в)інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В цілому, предмет доказування визначений ст.179 ЦПК України і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення суду.

Зміст доказів – це сукупність фактичних даних про обставини, що огрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами є юридичні факти – дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть мати безпосередньо і опосередковану форму –прямого або побічного доказу.

Центральним компонентом структури цивільного процесуального доказування є мета доказування. Метою судового доказування є всебічне, повне та об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення спірних правовідносин між сторонами, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В меті доказування, з одного боку, відображаються інтереси, потреби суб'єктів цієї діяльності, з іншого боку — відображається і подальша поведінка як план діяльності, передбачення результату діяльності, тобто поєднуються об'єктивна та суб'єктивна сторони доказування.