27. Проблеми визначення правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Ст. 1 ГК - Стаття 1. Предмет регулювання

1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Ч. 6 ст. 3 ГК - Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

На сьогоднішній день доцільніше говорити про регулювання госп дія, а не про управління господарською діяльністю, проте є і поняття управління.

Слушною видається точка зору, що в сьогоднішній час щодо державною впливу на економічні суспільні відносини більш доцільно вживати термін «регулювання», а не «управління», оскільки останнє передбачає безпосередній управлінський вплив з прямим встановленням об’єктів і суб'єктів управління, кореспонденцією прав і обов’язків, адресністю управління, що в умовах ринкової економіки є не тільки надзвичайно складного справою, а й суперечить принципам ринкової економіки та існуючому в країні правопорядку. На підтвердження цього, можна навести приклад із вітчизняного господарського законодавства (в ст. 22 ГК України йдеться про державний сектор економіки, держава не регулює, а управляє господарською діяльністю).

Форми здійснення організації господарської діяльності:

1. управління господарською діяльністю – комплекс необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягнення певного соціально-економічного ефекту).

Суб’єкти що здійснюють управління господарською діяльністю:

– о.д.в. та о.м.с. лише щодо суб’єктів, які належать до державного сектора економіки;

– засновники і учасники унітарних підприємств;

– контролюючі власники корпоративних прав щодо господарських організацій корпоративного типу;

– господарське об’єднання стосовно його учасників.

2. регулювання господарської діяльності – встановлення уповноваженими законом суб’єктами умов здійснення господарської діяльності господарськими організаціями всіх форм власності та індивідуальними підприємцями з метою гарантування свободи підприємництва, обмеження монополізму і захисту економічної конкуренції з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосуванням відповідальності за їх порушення.

ГК України не дає визначення суб’єкта організаційно-господарських повноважень, проте на основі аналізу відповідних актів законодавства (насамперед ГК України), що визначають правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, та, враховуючи теоретичні положення господарського права, можна виділити такі основні ознаки суб'єктів організаційно-господарських повноважень:

Ознаки і класифікація з дисертації Кравець «Правове становище суб'єктів організаційно-господарських повноважень»

Ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень:

1. обов’язкові учасники організаційно-господарських відносин;

2. прямо або опосередковано здійснюють управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання (визначають мету, предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, правовий титул майна господарської діяльності) та/або регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання;

3. юридичні підстави виникнення: нормативно-правові акти, установчі документи господарських організацій (об’єднань), організаційно-господарські договори;

4. фактичні підстави: відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, наділення організацйно-господарськими повноваженнями з регулюванням господарської діяльності, делегування організаційно-господарських повноважень;

5. у ході реалізації своїх повноважень приймають обов’язкові рішення для суб’єктів господарювання, щодо яких вони здійснюються;

6. здійснюють контроль по відношенню до суб’єктів господарювання, щодо яких реалізують свої повноваження.

Суб’єкт організаційно-господарських повноважень – суб’єкт господарських правовідносин (о.д.в., о.м.с., господарська організація, громадянин, іноземець, особа без громадянства), який здійснює управління господарською діяльністю суб’єкта господарювання та/або її регулювання, складовою яких є контроль, при наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей.

Класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень:

1. залежно від форми здійснення організації господарської діяльності:

• суб’єкти які здійснюють управління госп діяльністю (власники майна)

• суб’єкти які здійснюють регулювання госп діяльністю (одв, омс, ФДМ)

2) залежно від характеру організаційно-господарських повноважень:

• ті, що здійснюють власні організаційно-господарські повноваження (унітарні тощо);

• ті, що здійснюють делеговані організаційно-господарські повноваження (о.м.с. в аспекті регулювання, господарське об’єднання щодо підприємств-учасників);

3) залежно від меж здійснення організаційно-господарських повноважень:

• лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законоами України (о.д.в., о.м.с.);

• можуть діяти в межах повноважень та у спосіб, що не заборонений законами України (холдингові компанії щодо їх корпоративних підприємств);

4) за сферою дії організаційно-господарських повноважень:

• суб’єкти, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання на свій території України (КМУ, міністерства, НБУ);

• суб’єкти, які здійснюють ці повноваження по відношенню до певної адміністративно-територіальної одиниці (о.м.с., територіальні відділення АМК);

• суб’єкти, які здійснюють ці повноваження по відношенню до визначених суб’єктів господарювання (засновник унітарного підприємстваб контролюючі власники корпоративних прав організацій корпоративного типу).

Проблеми визначення правового статусу:

В. С. Щербина зауважує, що в ГК відсутня норма, яка б чітко визначала, коло суб’єктів організаційно-господарських повноважень, зміст останніх і критерії віднесення тих чи інших учасників відносин до у сфері господарювання до суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Основним нормативно-правовим актом, який повинен регулювати правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, є ГК України. Розділ II ГК України має назву «Суб’єкти господарювання», який регулює порядок створення та організації діяльності саме суб’єктів господарювання. На жаль, у ГК України не враховано належним чином правове становище іншої групи суб’єктів організаційно-господарських правовідносин — суб’єктів організаційно-господарських повноважень, хоча деякі питання правового становища окремих їх видів врегульовані у ГК України, зокрема в ст. 22 (особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки), ст. 24 (особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки), статті 118—127 (об’єднання підприємств), ст. 176 (організаційно-господарські зобов’язання), ст. 186 (укладання організаційно-господарських договорів).

Залежно від суб’єкта організаційно-господарських повноважень спеціальні нормативно-правові акти, що визначають особливості окремих їх видів, поділяються на певні групи.

1. Акти законодавства, що визначають правове становище органів державної влади як суб’єктів організаційно-господарських повноважень — Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. (визначає основні, в т. ч. організаційно-господарські, повноваження вищого органу у системі органів виконавчої влади), Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. (регулює організацію, повноваження (в т. ч. організаційно- господарські) та порядок діяльності центральних органів виконавчої вдали України) та ін.

2. Акти законодавства, що визначають правове становище органів місцевого самоврядування як суб’єктів організаційно-господарських пов­новажень: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (встановлює правові засади організаційно- господарських повноважень органів місцевого самоврядування як щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання комунального секто­ра економіки, так і щодо суб’єктів господарювання інших секторів еко­номіки) та ін.

3. Акти законодавства, що визначають правове становище господарських об’єднань як суб’єктів організаційно-господарських повноважень: Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р. (регулює порядок створення та ліквідації холдингових компаній, в тому числі державних); Закон України «Про банки і банківську діяльність» (визначає особливості правового становища банківських об’єднань).

4. Акти законодавства, що визначають правове становище власників майна як суб’єктів організаційно-господарських повноважень: Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (встановлює організаційно-господарські повноваження контролюючих власників корпоративних прав); Закон України «Про акціонерні товариства» та ін.

На сьогодні господарське законодавство, що регулює правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень як важливої складової організаційно-господарських правовідносин, є нецілісним, що викликає багато проблем; прогалини у чинному законодавстві є наслідком безсистемного підходу до врегулювання цих суспільних правовідносин.

Як зазначено в проекті Концепції модернізації господарського законодавства на базі ГК України, першочерговим завданням подальшої кодифікації господарського законодавства є оновлення і доповнення положень ГК України. Кодифікація на цьому етапі повинна здійснюватися шляхом поглиблення і розширення змісту ГК України. Для цього необхідно збільшувати кількість його розділів, глав, статей1. Для системного регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень ГК України уявляється доцільним включити до цього кодифікованого акта розділ II під назвою: «Суб’єкти організаційно-господарських повноважень», який став би узагальненням положень численних нормативно-правових актів щодо правового становища таких суб’єктів (пропонується його редакція) . Цей розділ ГК України повинен містити поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень, підстави їх виникнення, основи правового становища окремих видів суб’єктів організаційно-господарських повноважень: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна.

Аналіз чинного законодавства свідчить також про необхідність чіткого розмежування повноважень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій щодо регулювання господарської діяльності у комунальному секторі економіки, а також більш чіткого визначення господарської компетенції місцевих державних адміністрацій (в частині делегованих повноважень) щодо управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки.