- •1. Становлення господарського права як галузі права.
- •2. Господарські відносини: поняття, види, відмежування від суміжних видів правовідносин.
- •3. Організаційно-господарські відносини.
- •4. Роль держави у сфері економіки: форми, методи, засоби державного регулювання господарських відносин.
- •6. Державно-приватне партнерство як особлива форма співпраці держави/територіальної громади з приватним бізнесом.
- •7. Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.
- •8. Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права
- •9. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.
- •4 Напрями вдосконалення
- •2. Виділяють 2 основні напрями вдосконалення:
- •9. Сг та суб організаційного-господарських повноважень:спільні та відмінні риси, їх відображення в господарському законодавстві.
- •10. Правове становище суб’єктів внутрішньогосподарських відносин: поняття, ознаки, види, рівні правового регулювання.
- •11. Поняття та обсяг правосуб’єктності суб господарювання
- •14. Особливості правового регулювання становища підприємства за гк і цк
- •16.Проблеми ліквідації підприємств
- •Нечітке розуміння змісту процедури ліквідації в законі
- •Правовий статус ліквідаційної комісії
- •18. Корпоративні відносини в господарських товариствах: поняття, суб’єктний склад, зміст, проблема вдосконалення.
- •22. Угоди,правочини акціонерного товариства, угоди акціонерів: проблеми правового регулювання.
- •2 Види угод:
- •26. Специфіка правого статусу холдингових компаній та їх різновиду – державних холдингових компаній.
- •27. Проблеми визначення правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
- •33. Поняття та види майна у сфері господарювання, порядок його використання.
- •34. Поняття правового режиму майна суб’єктів господарських відносин: аналіз спірних точок зору.
- •35. Правові титули майна суб’єктів господарських відносин: основні та додаткові правові титули, основні засади їх використання
- •36. Комунальна власність: спільні та відмінні риси з державною власністю
- •41. Розмежування понять «цивільне зобов’язання» та «господарське зобов’язання»
- •42. Особливості організаційно-господарських зобов’язань, їх відмінність від майново-господарських зобов’язань
- •43. Особливості зобов’язань, що виникають при встановленні відносин державно-приватного партнерства
- •44. Поняття, ознаки, види господарських договорів та форми/шляхи регулювання договірних відносин
- •45. Господарський, цивільний та адміністративний договори проблеми розмежування
- •46. Проблеми тлумачення господарських договорів
- •49. Особливості господарсько-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності.
- •50. Господарське правопорушення як підстава для застосування господарсько-правової відповідальності.
- •51. Співвідношення понять “господарське правопорушення” та “конфлікт інтересів”.
- •55. Класифікація господарсько-правових санкцій на теоретичному та законодавчому (гк України) рівні
- •60. Проблеми застосування господарсько-правової відповідальності
- •Інститут антимонопольно-конкурентного регулювання як складова законодавства, що регулює ринкові відносини
- •70.Державне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції: причини, мета, принципи, форми та органи
- •71.Проблема визначення та класифікації порушень у сфері економічної конкуренції
- •72.Економічна концентрація: поняття, види, випадки обов'язкового отримання попереднього дозволу
27. Проблеми визначення правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
Ст. 1 ГК - Стаття 1. Предмет регулювання
1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Ч. 6 ст. 3 ГК - Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
На сьогоднішній день доцільніше говорити про регулювання госп дія, а не про управління господарською діяльністю, проте є і поняття управління.
Слушною видається точка зору, що в сьогоднішній час щодо державною впливу на економічні суспільні відносини більш доцільно вживати термін «регулювання», а не «управління», оскільки останнє передбачає безпосередній управлінський вплив з прямим встановленням об’єктів і суб'єктів управління, кореспонденцією прав і обов’язків, адресністю управління, що в умовах ринкової економіки є не тільки надзвичайно складного справою, а й суперечить принципам ринкової економіки та існуючому в країні правопорядку. На підтвердження цього, можна навести приклад із вітчизняного господарського законодавства (в ст. 22 ГК України йдеться про державний сектор економіки, держава не регулює, а управляє господарською діяльністю).
Форми здійснення організації господарської діяльності:
управління господарською діяльністю – комплекс необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягнення певного соціально-економічного ефекту).
Суб’єкти що здійснюють управління господарською діяльністю:
– о.д.в. та о.м.с. лише щодо суб’єктів, які належать до державного сектора економіки;
– засновники і учасники унітарних підприємств;
– контролюючі власники корпоративних прав щодо господарських організацій корпоративного типу;
– господарське об’єднання стосовно його учасників.
регулювання господарської діяльності – встановлення уповноваженими законом суб’єктами умов здійснення господарської діяльності господарськими організаціями всіх форм власності та індивідуальними підприємцями з метою гарантування свободи підприємництва, обмеження монополізму і захисту економічної конкуренції з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосуванням відповідальності за їх порушення.
ГК України не дає визначення суб’єкта організаційно-господарських повноважень, проте на основі аналізу відповідних актів законодавства (насамперед ГК України), що визначають правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, та, враховуючи теоретичні положення господарського права, можна виділити такі основні ознаки суб'єктів організаційно-господарських повноважень:
Ознаки і класифікація з дисертації Кравець «Правове становище суб'єктів організаційно-господарських повноважень»
Ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень:
обов’язкові учасники організаційно-господарських відносин;
прямо або опосередковано здійснюють управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання (визначають мету, предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, правовий титул майна господарської діяльності) та/або регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання;
юридичні підстави виникнення: нормативно-правові акти, установчі документи господарських організацій (об’єднань), організаційно-господарські договори;
фактичні підстави: відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, наділення організацйно-господарськими повноваженнями з регулюванням господарської діяльності, делегування організаційно-господарських повноважень;
у ході реалізації своїх повноважень приймають обов’язкові рішення для суб’єктів господарювання, щодо яких вони здійснюються;
здійснюють контроль по відношенню до суб’єктів господарювання, щодо яких реалізують свої повноваження.
Суб’єкт організаційно-господарських повноважень – суб’єкт господарських правовідносин (о.д.в., о.м.с., господарська організація, громадянин, іноземець, особа без громадянства), який здійснює управління господарською діяльністю суб’єкта господарювання та/або її регулювання, складовою яких є контроль, при наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей.
Класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень:
залежно від форми здійснення організації господарської діяльності:
суб’єкти які здійснюють управління госп діяльністю (власники майна)
суб’єкти які здійснюють регулювання госп діяльністю (одв, омс, ФДМ)
2) залежно від характеру організаційно-господарських повноважень:
ті, що здійснюють власні організаційно-господарські повноваження (унітарні тощо);
ті, що здійснюють делеговані організаційно-господарські повноваження (о.м.с. в аспекті регулювання, господарське об’єднання щодо підприємств-учасників);
3) залежно від меж здійснення організаційно-господарських повноважень:
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законоами України (о.д.в., о.м.с.);
можуть діяти в межах повноважень та у спосіб, що не заборонений законами України (холдингові компанії щодо їх корпоративних підприємств);
4) за сферою дії організаційно-господарських повноважень:
суб’єкти, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання на свій території України (КМУ, міністерства, НБУ);
суб’єкти, які здійснюють ці повноваження по відношенню до певної адміністративно-територіальної одиниці (о.м.с., територіальні відділення АМК);
суб’єкти, які здійснюють ці повноваження по відношенню до визначених суб’єктів господарювання (засновник унітарного підприємстваб контролюючі власники корпоративних прав організацій корпоративного типу).
Проблеми визначення правового статусу:
В. С. Щербина зауважує, що в ГК відсутня норма, яка б чітко визначала, коло суб’єктів організаційно-господарських повноважень, зміст останніх і критерії віднесення тих чи інших учасників відносин до у сфері господарювання до суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
Основним нормативно-правовим актом, який повинен регулювати правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, є ГК України. Розділ II ГК України має назву «Суб’єкти господарювання», який регулює порядок створення та організації діяльності саме суб’єктів господарювання. На жаль, у ГК України не враховано належним чином правове становище іншої групи суб’єктів організаційно-господарських правовідносин — суб’єктів організаційно-господарських повноважень, хоча деякі питання правового становища окремих їх видів врегульовані у ГК України, зокрема в ст. 22 (особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки), ст. 24 (особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки), статті 118—127 (об’єднання підприємств), ст. 176 (організаційно-господарські зобов’язання), ст. 186 (укладання організаційно-господарських договорів).
Залежно від суб’єкта організаційно-господарських повноважень спеціальні нормативно-правові акти, що визначають особливості окремих їх видів, поділяються на певні групи.
Акти законодавства, що визначають правове становище органів державної влади як суб’єктів організаційно-господарських повноважень — Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. (визначає основні, в т. ч. організаційно-господарські, повноваження вищого органу у системі органів виконавчої влади), Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. (регулює організацію, повноваження (в т. ч. організаційно- господарські) та порядок діяльності центральних органів виконавчої вдали України) та ін.
Акти законодавства, що визначають правове становище органів місцевого самоврядування як суб’єктів організаційно-господарських повноважень: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (встановлює правові засади організаційно- господарських повноважень органів місцевого самоврядування як щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання комунального сектора економіки, так і щодо суб’єктів господарювання інших секторів економіки) та ін.
Акти законодавства, що визначають правове становище господарських об’єднань як суб’єктів організаційно-господарських повноважень: Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р. (регулює порядок створення та ліквідації холдингових компаній, в тому числі державних); Закон України «Про банки і банківську діяльність» (визначає особливості правового становища банківських об’єднань).
Акти законодавства, що визначають правове становище власників майна як суб’єктів організаційно-господарських повноважень: Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (встановлює організаційно-господарські повноваження контролюючих власників корпоративних прав); Закон України «Про акціонерні товариства» та ін.
На сьогодні господарське законодавство, що регулює правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень як важливої складової організаційно-господарських правовідносин, є нецілісним, що викликає багато проблем; прогалини у чинному законодавстві є наслідком безсистемного підходу до врегулювання цих суспільних правовідносин.
Як зазначено в проекті Концепції модернізації господарського законодавства на базі ГК України, першочерговим завданням подальшої кодифікації господарського законодавства є оновлення і доповнення положень ГК України. Кодифікація на цьому етапі повинна здійснюватися шляхом поглиблення і розширення змісту ГК України. Для цього необхідно збільшувати кількість його розділів, глав, статей1. Для системного регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень ГК України уявляється доцільним включити до цього кодифікованого акта розділ II під назвою: «Суб’єкти організаційно-господарських повноважень», який став би узагальненням положень численних нормативно-правових актів щодо правового становища таких суб’єктів (пропонується його редакція) . Цей розділ ГК України повинен містити поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень, підстави їх виникнення, основи правового становища окремих видів суб’єктів організаційно-господарських повноважень: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна.
Аналіз чинного законодавства свідчить також про необхідність чіткого розмежування повноважень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій щодо регулювання господарської діяльності у комунальному секторі економіки, а також більш чіткого визначення господарської компетенції місцевих державних адміністрацій (в частині делегованих повноважень) щодо управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки.
