6.4. Мислення. Процес мислення. Види мислення. Операції мислення.

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання. Проте такої інформації про навколишній світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої форми пізнання об’єктивної реальності. Воно виникає у ситуації наявності достатньої кількості знань для вирішення конкретної проблеми.

Мислення - це психічний процес опосередкованого та узагальненого відображення дійсності за допомогою слова.

Перша особливість виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності. Не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, ультрафіолетове випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, співставлення фактів.

Друга особливість мислення – узагальнений характер відображення дійсності. Людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями, що завжди є загальними, абстрактними поняттями.

Різні автори по - різному виділяють види мислення. Найбільш поширені два підходи: за наочністю та творчістю.

Виділять види мислення:

За наочністю: За творчістю:

• наочно - дійове; - теоретичне;

• наочно - образне; - практичне;

• словесно - логічне. - творче.

Наочно-дійове мислення - це розв’язування задач у наочній формі шляхом практичних дій з конкретними предметами. У дитини наочно - дійове мислення є першим кроком до пізнання свого оточення. Воно властиве і тваринам. Так, мавпа, маніпулюючи з предметами у кімнаті, дістає підвішений під стелею банан.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення - це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов за допомогою образів сприймання, що має людина. Дитина чотирьох-шести років здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприймання. У математиці використовують креслення як умову створення образів.

Словесно - логічне мислення - це провідний засіб теоретичного оволодіння дійсністю. Воно формується внаслідок оволодіння дітьми науковими поняттями, зафіксованими у слові. Воно має вигляд міркування, здійснюється шляхом мисленнєвих дій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння, класифікації.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Практичне мислення генетично пов’язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне. На відміну від теоретичного, воно є засобом розв’язування конкретних практичних завдань та передбачає внесення певних дій у дійсність. Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об’єктів) чи оперативного (розв’язання задач, що виникають під час управління технічними об’єктами).

Творче мислення може бути наочно - образним або словесно-логічним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв’язування оригінальних і складних завдань. Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів - складових процесу мислення, а саме за допомогою операцій мислення. Зазначені види мислення виявляються і перебувають у певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятися як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.

Найістотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмінності мислення є:

• самостійність мислення, яка характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв’язувати їх, не вдаючись до допомоги інших;

• критичність мислення, яка виявляється у здатності суб’єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне та помилкове в них;

• гнучкість мислення, яка виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язання аналогічних завдань;

• глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруваннями неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів;

• широта мислення, яка виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики;

• послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні;

• швидкість мислення – це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його.

Усі якості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності.

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід має знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона поєднує невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об’єктивно необхідним для успішного розв’язання завдання. Процес розв’язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання – перший етап , найскладніший у процесі розв’язання завдань. Другий етап починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрямки розв’язання завдання й можливі результати. Завершальний етап – розв’язання розумового завдання – може відбуватися по-різному: може базуватися на використанні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації, або ж відбуватися як творчий процес.

Пошук невідомого у межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування - створення образу бажаного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.

Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.

Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Порівняння — мисленнєва операція, що дає змогу встановити подібні та відмінні ознаки аналізованих об’єктів.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження – це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах (напр.., «сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусів»). Істинність знань або суджень можна з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування – це низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове. Розрізняють умовиводи індуктивні (це судження, в якому на основі конкретного робиться узагальнення, напр.., срібло, залізо, мідь – метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються, отже, метали при нагріванні розширюються), дедуктивні (це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне, напр.., усі метали при нагріванні розширюються; срібло – метал, отже при нагріванні срібло розширюється) та за аналогією (ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об’єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками).

Дані отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття – це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються всі істотні ознаки.