Поняття праворозуміння,види та його основні підходи:

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Будь-яка методологія (а їх безліч у теорії держави і права) пов'язана з конкретним праворозумінням (баченням права). По суті, праворозуміння (правоуявлення, право-погляд) є вторинним, похідним від усього правового, що реально діє; воно залежить від особливостей правосвідомості, інтелекту його носія. Тому праворозуміння не можна зводити лише до визначення поняття "право".

Вопрос №58

Пра́во — це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу[1].

Термін Пра́во вживається як у юридичних, так і в неюридичних значеннях:

1. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін.

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. Наприклад:

Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.

Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, прийнятий парламентом.

Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.

Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.

Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.

Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її |території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.

Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.

5. Наука, юриспруденція.

Право і закон

«Право створюється суспільством, а закон — державою» (відома юридична формула).

Співвідношення права і закону полягає в такому:

1) лише право має лежати в основі закону, оскільки закон може бути правовим явищем лише як форма вираження права;

2) суть закону повинна збігатися з його формальним закріпленням;

Правовий закон - законодавчий акт, створений на основі принципу верховенства права, який своєю метою і регулюванням здатний забезпечити розвиток людини, громадянського суспільства і держави в правових межах. Право є основою для формування закону. Закон- це нормативно правовий акт який встановлює, відміняє або змінює норму права і регулює найважливіші суспільні відносини. Законом визначаються міри дозволеної, потрібної поведінки всього суспільства в цілому, і окремо кожного індивіда. Держава як основний творець закону демонструє рівень правової культури, демократичність суспільства і режим правового регулювання всіх сфер суспільних відносин.

Право - це завжди закон, закон - це не завжди право. Проте закон повинен бути частиною права і базуватись на ньому, адже суспільство потребує вираження своєї волі у формі правового закону .

Вопрос №59

Сучасна юридична наука вважає, що основними сферами впливу держави на право є правотворчість і (особливо) правореализация. Історичний досвід показує, що держава бере активну участь у правотворчості, однак абсолютизувати його роль в цьому процесі не можна. У такій абсолютизації якраз і полягає корінний недолік юридичного позитивізму.

Держава в буквальному сенсі не творить, не створює право, воно юридично оформляє і закріплює лише те, що вже дозріло в суспільстві у вигляді об'єктивних потреб, домагань - громадських правових і моральних ідеалів та інших загальнозначущих чинників. Але так чи інакше, держава надає праву важливі властивості - формальну визначеність, загальнообов'язковість.

Отже, право без підтримки і впливу держави обійтися не може, а й сама держава об'єктивно має потребу в праві. Іншими словами, між ними складається стійке функціональне взаємовплив.

Право юридично оформляє державу, регулює всі основні сторони його функціонування і тим самим надає державі та її діяльності легітимності ний характер. Воно регламентує порядок формування органів держави, закріплює їх компетенцію і впорядковує їх відносини між собою, підпорядковує діяльність держави певному правовому режиму, встановлює межі втручання держави в роботу інститутів громадянського суспільства, приватне життя громадян і т.д. За допомогою права визначаються вид і міра державного примусу, внаслідок чого воно стає правовим і контрольованим. Право - найважливіша і необхідний засіб юридичного спілкування з усіма суб'єктами права як усередині країни, так і за її межами, з світовим співтовариством у цілому.

Вопрос №60

Нормативне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.

Індивідуальне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.