3. Новела „Новина” - трагічна доля галицького селянства доведеного до зубожіння й кинутого напризволяще.

У 1899 році Стефаник пише новелу «Новина». В основу її покладено дійсний факт: у селі Трійці овдовілий чоловік під тягарем злиденного життя доходить до розпачу й топить у річці свою меншу дочку. Хотів утопити ще й старшу, але та випросилася. Письменник побував у селі, розмовляв із старшою дівчинкою Ґандзею (це ім'я залишилося й у новелі), яка вмовила батька не вбивати її, повідала авторові окремі подробиці тієї події. Незабаром була створена й новела, в якій головну увагу зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Вже першою фразою письменник повідомляє про страшну новину дітовбивства. Порушуючи всі усталені прийоми композиції, він розпочинає твір з розв'язки, бо для нього було головним вмотивувати злочин батька. Сюжет новели й оснований на показі тих змін, що відбуваються у психіці селянина.

Життя Гриця було нестерпним: у нього померла дружина, він страждає з недоглянутими дітьми вже два роки. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям, яке минало в голоді та холоді. Інколи батько міг кинути дітям шматок хліба, а «вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися». Були дівчатка такі худі, що викликало здивування, як їхні кісточки тримаються разом. Здавалося, що живими в них залишилися тільки очі, котрі «важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'є». Діти їдять сухий хліб, а Грицеві здається, що у них кістки в лиці потріскують. І раптом йому спадає страшна думка: «Гриць глянув на них із лави і погадав: «Мерці» — і напудився так, що аж його піт обсипав». Важкий стан Гриця Летючого видно також із портрета: «Почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди». З того стану Гриць не бачив ніякого виходу. І після довгих душевних мук вирішив утопити своїх доньок. Одягнувши дітей у «драночки», Гриць іде до річки. Втопивши меншеньку доньку, він відпускає старшу, яка випросилася в нього, і йде до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до дітей, що невимовно страждали.

У цій маленькій сцені, вихопленій із самого життя, відтворено весь жах становища селянина, який силою обставин змушений вчинити страшний злочин. Але чому ж цей «злочинець» викликає у нас не відразу, а співчуття? Письменник дає виразну відповідь на питання про винуватців злочину — не Гриць Летючий, а поміщики та урядовці, весь той несправедливий лад, що прирік трудящу людину на голод і злидні, є його справжні винуватці.

Образ Гриця Летючого відкриває у творчості Стефаника цілу галерею типів і характерів селян, які схожі на останні ступені зубожіння. Всі вони ніби й схожі один на одного, однак, придивившись пильніше, за кожним бачиш неповторну особистість зі своїм внутрішнім світом, зі своїми болями, драмами, надіями.

4. Первинне поняття про експресіонізм.

Серед художніх напрямів XX ст. особливе місце посідає експресіонізм — визначне явище європейської культури. Цей феномен неодноразово був предметом естетичного аналізу і першим кроком на шляху його осмислення, певна річ, ставало термінологічне визначення експресіонізму.

Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження). Як і імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.), а далі й інші європейські літератури.

Визначальні риси експресіонізму:

- зацікавленість глибинними психічними процесами;

- заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

- оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

- суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.