2. Новела „Камінний хрест” - психологічна новела про трагедію людини, позбавленої можливості жити і працювати на рідній землі.

Кажуть, щоб пізнати поета, треба ввійти в країну поета. Що ж являла собою Галичина, ця часточка споконвічної української землі за часів, коли жив і творив Василь Стефаник? Тоді вона перебувала у складі Австро-Угорщини як напівколонія. Галицьке селянство перебувало у важкому становищі — воно весь час обезземелювалося, убожіло, не мало до чого докласти рук (промисловості в краю майже не було), масами емігрувало до СІЛА й Канади.

Справді, Стефаник, досконало знаючи, чим жило покутське село, відтворив і нужденне його життя, і прив'язання селянина до землі, якої у важких психічних муках часто доводилося йому позбуватися. Герої новел Стефаника — селяни, яких нужда жене за океан шукати кращої долі Розорення і безпросвітні злидні наприкінці XIX століття гнали галицьких селян у масову еміграцію до Америки. Проводи на чужину здалися письменнику схожими на похорон. Це призвело до створення новели «Камінний хрест» (1889). Новелу також написано на основі реальних подій. Прообразом Івана Дідуха була реальна особа — русівський селянин Іван Ахтемійчук, який дійсно виїхав до Канади і листувався з письменником.

У новелі «Камінний хрест» родина Івана Дідуха в пошуках кращої долі вибирається до Канади. Прощання Івана з рідною хатою, селом, односельцями — це своєрідний похорон. Камінний хрест зі своїм та жінчиним ім'ям, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, який він усе життя обробляв тяжкою працею, став символом страждань сотень тисяч галицьких українців, що їх злидні погнали за кордон, до «Гамерики» й Канади. Образ Івана Дідуха — це образ усього галицького селянства. Його трагедія — трагедія всього краю.

Як і всі новели Стефаника, новела "Камінний хрест" заснована на конкретному факті. Прототипом головного персонажа новели Івана Дідуха був Стефан Дідух, що мешкав у Русові, а потім виїхав за океан, залишивши пам'ять про себе — камінний хрест, який і досі стоїть на горбі в його рідному селі.

Як показує Стефаник, ніколи радості не знав Іван Дідух. З дитинства наймитував, а потім відбув десять років у війську. Жив, як худобина. Так і не звик біля столу їсти. Працював, як скотина: "Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею..."

Іван любить землю, любить працювати на землі. Але саме ця нелюдська тяжка праця і виснажила Дідуха, перетворила його на "зробок".

Біда гонить Івана з рідного краю. А на чужині його чекає страшне лихо, може, й нагла смерть. Передчуття страшного невідомого охоплює душу Івана, і він говорить перед від'їздом своїй дружині, показуючи їй через вікно на могилу: "Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!"

Проїдаючись з селом, хатою, клаптем поля на горбі, він мовби ховає себе і на знак цього виносить на той горб важкий камінний хрест, вибивши на ньому своє і жінчине імена Дався взнаки Іванові той горб: і вилучив, і покалічив його, а яким же милим, рідним і дорогим він видається йому тепер, у хвилину прощання. Камінний хрест — німий і вічний свідок моральної смерті головного героя Івана Дідуха.

І не лише Івана Дідуха, а мільйонів українських селян, які розвіялись по землі чужинській, "як лист по полю". Один Бог тільки й знає, що там на них чекає. Прощання Івана з хатою, з односельцями, з землею, до якої він не раз припадав змореним чолом, — це велична і страшна сцена. Саме вона стверджує незламну силу народного духу, велич душі, моральну красу людини праці. Зіставленням Канади з могилою Стефаник, як Франко (цикл віршів "До Бразілії") та Короленко ("Без язика"), підкреслював, що переселення до Америки не може бути для селян виходом з тяжкого становища. Письменник засуджував еміграцію за океан, де українських селян перетворювали на рабів. Минуло майже сто років, а тема ця залишається актуальною і зараз, коли еміграція набула нового змісту.