3. Філософська поема„Мойсей”.

Поеми І. Франка зламу століть, навіть історичні, — це вже не історія факту, а скоріше історія душі, за висловомЯ. Поліщука, "більш правосильна у своїй претензії на істинність ". Саме такою є поема " Мойсей" (1905 — час першої російської революції, яку І. Франко розглядав як шанс українців вернути собі власну батьківщину) — лебедина пісня великого майстра, пройнята високою патетикою почуттів, сповнена складних і глибоких роздумів поета про долю свого народу, про роль пророка і вождя, про життя і слово, посіяне в душах людей. Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні.

Поема "Мойсей" — це "духовний заповіт" поета своєму народові, але це також філософський роздум над долею землі, долею народу, долею кожної людини. Центральний персонаж — Мойсей, біблійний пророк, який вивів ізраїльський народ із єгипетської неволі. Дія поеми розпочинається у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної землі в Палестині. Тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтує, погрожує закидати пророка камінням. Одвічна трагедія неприйняття і нерозуміння народом свого вождя. Злий дух пустелі випробовує сили Мойсея, звинувачуючи його в тому, що вивів народ з рабства, щоб самому не бути рабом, а потім стати фараоном душ людських. Але совість пророка чиста, бо він справді слуга народний, "душа душі його".

Франко переконаний, що кожен народ, навіть розсіяний світами, може "статися сіллю землі" і послужити добрим прикладом. Для цього, як розповідається у притчі про вибір короля дерев (у шостому розділі), він не повинен "задрімати в ході". Зневірившись в успіхові, заснувши на волі, він цим зневажить Божий заповіт, змарнує нагоду й поступиться іншим народам.

Отже, "Пролог" надає твору ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст. Без цього прологу ми мали б переказ біблійної історії, який занурював би нас у події прадавніх часів. Але задивлений у "будущину", автор палкого "Прологу" плекає гарячі мрії, як після визволення українці нарешті посядуть гідне місце у "народів вольних колі", покотять світами гомін волі, стануть домовитими хазяями в "своїй хаті" і на "своїм полі".

Такою була найвища мрія видатних діячів українського красного письменства кінця XIX — початку XX століття. Але і сьогодні "Мойсей" І. Франка змушує нас замислитися над своєю власною долею, над долею нашого народу, проаналізувати минуле України, згадати її героїв, пройнятися тими ідеями, якими жили видатні люди давніх часів.

4. Проза і. Франка. Новела "Сойчине крило" та повість "Перехресні стежки".

Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887 р.), «Сурка» (1890 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «Іван Вишенський» (1900 р.) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905 р.), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 р.), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки» (1897 р.), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schonschreiben» та інші.

Вершиною прози Франка є повість «Boaconstrictor» (1878 р.) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості.

На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882 р.), в якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р. До історичних творів ще належать «Герой поневолі» (1904 р.) про революцію 1848 р. у Львові та «Великий шум» (1907 р.) про скасування панщини.

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892 р.), «Основи суспільности» (1895 р.) і «Перехресні стежки» (1899—1900 рр.). Повість «Лель і Полель» (1887 р.) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

Провiдною темою повiстi I. Франка "Перехреснi стежки" є тема кохання молодого адвоката ЄвгенiяРафаловича й РегiниТвардовськоï. Рафаловичприïздить у справах в галицьке повiтовемiсто, як ми читаємо на початку твору. У цьому мiстiвiн знайомиться зiСтальським, дружиною якого є РеAiна, - юнацька любов адвоката. Розв'язкою сюжетноïлiнiï є те, що автор подає далiiсторiюлюбовi людей, котрi бачились востаннє 10 рокiв тому.Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.

Окрему групу становлять сатиричні твори, алегоричні казки ("Лис Микита", "Абу-Касимові капці"), притчі та фейлетони ("Казка про Доброту", "Свинська конституція", "Історія кожуха"). Затхлість, філістерство, міщанська обмеженість інтелігенції знайшли в особі Франка непримиренного викривача.

Праці Франка з історії і теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском у розвиток української та світової науки, але їх і досі по-справжньому не оцінено. В поглядах Франка на історію — складовій частині його філософських і суспільно-політичних поглядів — були значні елементи історичного матеріалізму, проте загалом він стояв на позиціях еволюціоністського позитивізму. В численних наукових працях ("Мислі о еволюції в історії людськості" (1881—1882), "Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині" (1898), "Знесення панщини в Галичині" (1898), "Польське повстання в Галичині 1846 року" (1884), "Причинки до історії України-Руси" (1912) та ін.) різнобічно висвітлено проблеми всесвітньої історії.

Поряд з оригінальними історичними працями — переспіви та переклади праць істориків античності. Крім того, Франко порушив багато питань історії ("Хмельниччина 1648—1649 років у сучасних віршах" (1898), "Студії над українськими народними піснями" (1908—1913), "Дайте Лліґєрі" (1913) та ін.). В історичних працях Франка значне місце відведено селянству України, зокрема Галичини, періодам феодалізму й капіталізму. Серед найважливіших його ідей — духовна єдність нації всупереч її розірваності між імперіями інших народів: "... ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів". Його праці мали великий вплив на розвиток історіографії не лише України, а й інших слов'ян.