1.13. Транспортна система України

В Україні зараз дотримуються третього з вище згаданих варіантів, тобто система транспорту з націоналізованої перетворюється у змішану. Поставлене завдання утворення єдиної транспортної системи (ЄТС), у вартість основних фондів якої входять кілька видів транспорту, становить, за деякими оцінками, 30% основних фондів народного господарства України. А з обліком автомобільних і залізничних перевезень, перевалки вантажів, роботи в портах і на суднах пов'язаний кожний п'ятий житель України. У той час, коли ресурс транспортної області використовується на 1/3, його інфраструктура приносить близько 40% усіх вступів країни.

Транспорт створює умови для формування місцевого й загальнодержавного ринку. В умовах переходу до ринкових відносин роль раціоналізації транспорту суттєво зростає. З одного боку, від транспортного фактору залежить ефективність роботи підприємства, що в умовах ринку прямо пов'язане з його життєздатністю. З іншого боку, сам ринок вважає обмін товарами й послугами, що без транспорту неможливо, отже, неможливий і сам ринок. Тому транспорт є найважливішою складовою частиною ринкової інфраструктури.

Згідно до Закону України «Про транспорт» ЄТС України становить:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у т.ч. метрополітен);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

шляхи повідомлення загального користування.

ЄТС України повинна відповідати вимогам суспільного виробництва й національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування й технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

1.14. Транспортні шляхи

Фізичними компонентами транспортної системи, кожного виду вхідного в нього транспорту, є шляхи, термінали, рухомий склад і тягові засоби.

Шлях представляє собою середовище, у якому або яким рухається транспортний засіб, виконуючи свою функцію. Шляхи бувають природні, поліпшені природні й штучні.

Природні шляхи – це повітряне середовище, море, судноплавні ріки й озера, окрема місцевість (степи, пустелі). Створюються транспортні засоби, пристосовані до руху природними шляхами, але не пристосовані штучні шляхи з'єднання до руху існуючих транспортних засобів.

Природні шляхи підвладні примхам природи й часто вимагають поліпшення. Витрати на спорудження штучних шляхів – автодоріг, залізничних шляхів, каналів й ін. значні й повинні бути відшкодовані, користування ними не може бути безкоштовним.

Штучні шляхи, доступні для всіх членів суспільства, називаються суспільними, їх власниками є суспільство й приватні особи. Перші фінансуються з коштів, які надходять у вигляді зборів і податків. Більшість членів суспільства за користування ними нічого не платять (крім загальних податків), тобто хто одержує з користування ними особливий прибуток і, відповідно, більш інтенсивно використовує, платять додаткові збори у вигляді спеціальних податків (наприклад, податок на автомобіль, податок на паливо).

Приватні шляхи, побудовані фірмою для вирішення своїх транспортних проблем, часто відкриті для загального користування й більш вигідні у фінансовому відношенні. Плата за користування стягується власником двома способами:

через оплату зборів залежно від кількості перевезених вантажів або пасажирів;

через оплату дорожнього мита (зборів залежно від числа транспортних засобів, які пройшли і їх характеристик).

Якщо власник шляху є одночасно й користувачем, використовують перший спосіб. Якщо власник не займається перевезенням, переважає другий. Можлива комбінація обох способів.

В Україні Законом «Про дорожній рух» передбачені шляхи суспільні, відомчі й приватні. Можливості шляхів оцінюються їхньою довжиною, густотою (щільністю) (довжиною на одиницю площі або на певну кількість жителів), пропускною здатністю (кількістю транспортних засобів, які можуть пропустити за одиницю часу).