1.12. Завдання управління транспортом

Формування вантажопровізної і пасажирообслуговувальної систем перевезень, що забезпечують повне задоволення потреб у перевезеннях, що й відповідає потребам суспільства з погляду безпеки й екологічності, є стратегічною метою розвитку транспорту на сучасному етапі.

Для виконання цієї мети мають бути реалізовані наступні завдання:

формування ринку транспортних послуг на основі конкуренції й взаємодії всіх транспортних підприємств різних форм власності;

створення законодавчо – правової й нормативної бази розвитку транспорту, що гарантує надання послуг суспільного транспорту всім, хто в них мають потребу, безпека й екологічність перевезень;

технічне переозброєння транспорту й впровадження високоефективних транспортних технологій;

інтеграція на взаємовигідних умовах транспортно – дорожнього комплексу України у світову транспортну систему.

Оскільки перераховані вище завдання повинні вирішуватися в нових економічних умовах, їх реалізація повинна базуватися на нових принципах управління транспортом в умовах ринкової економіки. Ці принципи формулюються так:

Транспорт – одна з найважливіших галузей економічної інфраструктури, яка розглядається державою як пріоритетна, тому що її функціонування впливає на економічний розвиток.

Рівні умови, правові гарантії й господарська самостійність для розвитку й функціонування в галузі підприємств усіх форм власності. Рівність усіх без винятку суб'єктів ринку при транспортному обслуговуванні.

Державне економічне регулювання транспортних галузей і підприємств. Тверде вертикальне адміністрування, державний розподіл фінансових і матеріальних ресурсів, характерно для планово – розпорядчої економіки, замінюється ефективними регулюючими механізмами.

Державне регулювання здійснюється в наступних сферах:

організація ринку транспортних послуг і контроль допуску підприємств на ринок;

регулювання ціноутворення на транспорті (визначення правил побудови тарифів і встановлення обов'язкового тарифу);

податкове регулювання (податкові пільги на витрати на модернізацію й розвиток об'єктів транспорту, введення спеціальних регіональних податків);

інвестиційне регулювання (участь держави в реалізації найбільш капіталомістких проектів).

Делегування повноважень регіональним органам управління. На рівень місцевих адміністрацій делегується розв'язок наступних питань:

розподіл централізованих дотацій, матеріальних ресурсів між підприємствами транспорту;

контроль місцевих тарифів;

видача ліцензій на місцеві види транспортної діяльності;

керування підприємствами, що перебувають у державної власності; участь у керуванні акціонованими підприємствами від імені державних органів.

Реалізація на практиці цих принципів управління транспортом поклало початок формуванню сучасної транспортної системи країни, здатної ефективно працювати в умовах ринку.

Особливостями керування на транспорті є:

просторове розміщення взаємодіючих об'єктів транспорту на великій території й безперервний процес роботи багатьох з них (наприклад, залізниць);

необхідність чіткого виконання технологічних функцій, пов'язаних з безпекою перевезень;

єдиноначальність, дисциплінованість і диспетчеризація в управлінні перевізним процесом;

тісний взаємозв'язок і взаємозалежність усіх ланок перевізного конвеєра.

Звідси випливає необхідність використання на транспорті адміністративних (організаційно – розпорядчих), економічних і соціально – психологічних методів керування. Причому розпорядчі методи мають вміло сполучатися з економічними й психологічними, що забезпечують мотивацію праці, ефективність роботи, корпоративну солідарність, ініціативу й заповзятливість.