1. Екологічний моніторинг. Активний і пасивний моніторинг.

за предметом спостепеження розрізняють екологічний моніторинг. екомоніторинг – комплексні спостереження, що охоплюють комплекс антроп. змін в стані біосфери і її частин. Залежно від поставлених завдань розрізняють такі виде екомоніторингу: кліматичний, радіоеколог., геоеколог., біотичний.

Кліматичний моніторинг передбачає вимірювання основних метеорологічних параметрів, вивчення і аналіз явищ, що прогнозують певний стан погоди, визначення можливих фізичних і екологічних перетворень у довкіллі, які відбуваються внаслідок кліматичних змін.

Радіоекол. – це система спостережень, оцінювання і прогнозу радіаційного стану біосфери.

Геоеколог. мон. веде спостереження за агроекосистемами.

Для біоіндикації в основному застосовуються два методи – пасивний і активний моніторинг. у першому випадку у вільноживучих організмів досліджують видимі чи непомітні пошкодження чи відхилення від норми, що є ознаками дії стресу на організм. При активному моніторингу намагаться виявити ті ж самі впливи на тест-організмах, що знаходяться встандартизованих умовах.

2. Поняття про біоіндикацію, переваги біоіндикації перед фіз.-хім.Методами аналізу.

важливою характеристикою біоіндикації є її простота, швидкість і дешевизна, проте біоінд. робить лише опосередковані висновки про особливості самого чинника.

екологічні основи біоіндикації:

1. чинник не може бути змінений (це характерно для спроб рекострукції умов минулих епох).

2. чинник важко змінити (деякі пестициди так швидко розкладаються, що не дозволяють їх виявити, напр. дельтаметрин)

3. ?

3. Напрямки робіт по біоіндикації.

Перший напрямок робіт по біоіндикації – це утилітарні роботи в області загальної екології, де увага на факторах антроп. природи не акцентується.

Другий напрямок – опис фактичного стану біологічного об’єкта, з нечіткою прив’язкою до факторів антроп. природи (порівняння забрудненої і незабрудненої ділянок).

Третій напрямок – опис функціонального зв’язку між зміною біол. об’єкта і фактором.

Четвертий – розробка нормативів якості середовища на основі виявленого взаємозв’язку.

П’ятий напрямок – оцінка якості середовища за розробленими нормативами.

4. Основні принципи застосування біоіндикації, абсолютні і відносні стандарти порівняння. Метод еталонів.

Для біоіндикації в основному застосовуються два методи – пасивний і активний моніторинг. у першому випадку у вільноживучих організмів досліджують видимі чи непомітні пошкодження чи відхилення від норми, що є ознаками дії стресу на організм. При активному моніторингу намагаться виявити ті ж самі впливи на тест-організмах, що знаходяться встандартизованих умовах.

При біоіндикації слід враховувати такі основні вимоги6

-відносна швидкість проведення

-отримання достатньо точних і відтворюваних результатів

-присутність об’єктів, що використовуються в цілях біоіндикації, у великій кількості і з подібними властивостями

-діапазон відхилень в порівнянні з іншими методами тестування не більше 20%

Зазвичай результати біоіндикації добре піддаються математичній обробці. з допомогою лінійного і нелінійного аналізу для кожного часового відрізку можна виявити достатньо надійні біоіндикаційнй ознаки. тому є можливість застосування біоіндикації в системі контролю середовища, заснованої на роботі з обчислювальними машинами.

Для кількісної оцінки відхилень від норми необхідні певні абсолютні чи відносні стандарти. До абсолютних стандартів відносять порівняння з показниками біол. системи, яка є вільною від впливів, експерементальне виключення антроп. чинників чи антропогенномодифікованих чинників, порівняння з біол. системами минулого , які слабко або взагалі не піддавалися дії ант. чинників.

До відносних: кореляція з просторово-часовими змінами антроп. чинників чи чинників середовища, які зазнають анртоп. впливу, встановлення еталонних об’єктів біоіндикації.

метод еталонів – поширений вид біоіндикації. Суть полягає в порівнянні досліджуваних екосистем з якоюсь визначеною формою екосистеми щодо параметрів, які цікавлять.