15. Здійснюючи політику фінансового вирівнювання, держава використовує систему трансфертів. Чим відрізняються між собою такі два трансферти як субсидія та субвенція?
Фінансове вирівнювання - це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикал і, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі Мета фінансового вирівнювання - перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення.
Субвенція — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно визначеної цілі.
Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету.
Субси́дія — фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного Товару, завдяки якій суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Третя група - методи використання грошових коштів.
Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція має частковий характер (тобто частину коштів на певну мету надає вищий суб’єкт, а частину — той, хто її отримує) і передбачає обов’язкове повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року.
Фінансова система та фінансові відносини в Україні при перебуванні у складі Радянського Союзу (1922 – 1991 рр.).
Більша частина українських земель була під владою з грудня 1922 р. — СРСР. Східна Галичина зі Львовом, за Ризькою угодою 1921 р., відійшла до складу відродженої Польщі — III Речі Посполитої. Закарпаття на правах автономії влилося до складного багатонаціонального утворення — Чехословаччини. Північна Буковина та Південна Бессарабія відійшли до Румунії. На цих територіях відповідно діяли монетні системи цих країн. I
1922 р. в СРСР було встановлено систему двох валют: стабільних червінців і золотих монет та радзнаків. У листопаді 1922 р. Радянський уряд ухвалив рішення про карбування золотої монети — червінця. У 1923 р. було випущено, здебільшого для розрахунків з іншими країнами. У жовтні 1923 р. було випущено державні грошові знаки. У 1924 р. почали випускати срібні та мідні монети СРСР. Типи монет, встановлені у 1935 були сталими до 1961 року. У 1936 р. вперше було встановлено валютний курс рубля на основі американського долара, за яким 1 долар відповідав 5 руб. 30 коп.
У 1937– 1938 рр. провели поступову заміну всіх радянських грошей на нові. З банкнот зник напис про розмінність білетів на золото. 28 червня 1941 р. як валюта вводиться спочатку німецька рейхсмарка, а потім – карбованець. На початку 1945 р. було введено нові армійські грошові знаки. Із 16 грудня 1947 р. в обіг випускалися нові гроші, які підлягали обміну на старі у спiввiдношеннi 1:10. Податки, борги, фiнансовi зобов’язання залишилися незмiнними, скасовувалася карткова система, а також усi комерцiйнi i «пайовi» цiни.
1 березня 1950 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову «Про переведення курсу рубля на золоту основу і про підвищення курсу рубля стосовно іноземних валют» внаслідок чого один долар США уже дорівнював 4 руб. Бурхливий розвиток економіки СРСР, який спостерігався протягом 50-х років. XX ст., спричинив зростання грошової маси. З метою її обмеження було проведено грошову реформу, яка оголошувалася 4 травня 1960 р. З 1 січня 1961 р. в обіг надійшли нові грошові знаки, монети. Купюри, введені грошовою реформою 1961 р., залишалися в обігу до 1991–1992 рр. У 1990 р. Рада Міністрів Української РСР відзначала зростання грошових доходів, які не забезпечувалися товарною масою, вивезення товарів за кордон, поширення спекуляції. З метою захисту інтересів споживачів, особливо соціально незахищеного населення, 22 жовтня було прийнято Постанову «Про захист споживчого ринку в Українській РСР», яка передбачала з 1 листопада продаж продовольчих і непродовольчих товарів здійснювати з використанням карток споживача з купонами.
Отже, з 3 листопада 1990 р. один раз на місяць, крім рубльової готівки, громадяни отримували листи з купонами на суму 70 % їхніх грошових доходів після оподаткування. Вони повинні були давати їх продавцеві в магазині, який відрізав від листа купони на суму покупки. Поряд із цим оплата здійснювалася рублями.
В 1991 р. була проведена остання грошова реформа СРСР. 23 січня оголосили указ про вилучення з обігу купюр зразка 1961 р.
Щодо банківської системи, то вона також зазнала значних змін. 12 червня 1929 р. Центральний виконавчий Комітет та Рада Народного Господарства СРСР затвердили перший статут Держбанку СРСР, де визначалося, що філіями Держбанку є республіканські, крайові (обласні) контори, контори в окремих торгово-промислових центрах, відділення, агентства, каси.
17. Основні завдання в сфері забезпечення фінансової безпеки України, роль Верховної Ради, Ради національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади державного і місцевого рівнів у вирішенні питань в сфері фінансової безпеки.
Основним елементом забезпечення ефективного функціонування фінансової системи України має бути податкова система. Але це можливо тільки за забезпечення безпеки сфери оподаткування (податкової безпеки). Досягнути останньої можна тільки у разі ліквідації такого явища, як ухилення від оподаткування. Ухилення від сплати податків є суттєвою загрозою для фінансової безпеки України, оскільки держава недоотримує значні кошти, яких передусім не вистачає на фінансування соціальних програм. Необхідно прийняти новий Податковий кодекс, лібералізувати податкову систему України, наблизивши її до вимог ЄС.
Зменшення обсягів ухилення від податків знизить відплив фінансів у тіньову економіку, яка в Україні вже перетнула критичний рівень (35—40 % ВВП). Якщо рівень критичної маси такої економіки в країні буде перевищено, тіньова економіка змінює свої характеристики. Вона втрачає автономність і стає органічним елементом відтворювального процесу. Відповідно, вся економіка країни стає хронічно хворою.
Стратегія фінансової безпеки має бути орієнтована на розробку і послідовне здійснення заходів щодо закріплення і розвитку позитивних процесів і подолання негативних тенденцій у сфері фінансових відносин. При цьому мають бути визначені найближчі цілі цієї стратегії та механізми їх реалізації. Державна стратегія фінансової безпеки і комплексна державна фінансова політика перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємодії.
Зважаючи на те, що фінансова безпека не є статичною, то механізм забезпечення фінансової безпеки включає такі елементи:
— об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і фінансової сфери з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам об'єктів фінансової безпеки;
— розрахунок порогових гранично допустимих значень фінансових та соціально-економічних показників (індикаторів), перевищення яких може провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу;
— діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і зовнішніх загроз фінансовій безпеці.
Враховуючи правові засади та концептуальні підходи щодо сутності фінансової безпеки, можна визначити, що об'єктом фінансової безпеки держави є фінансова система, а конкретніше — усі її сфери та ланки:
— людина і громадянин, домогосподарство;
— підприємства, установи, організації;
— окремі території та регіони;
— суспільство (його інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовища, природні ресурси);
— держава.
У практичному плані усі заходи спрямовані на забезпечення фінансової безпеки, мають фокусуватись на конкретних об'єктах — правах, свободах, інтересах і пріоритетах людини і громадянина, суспільних цінностях, суверенітеті та територіальній цілісності держави.
Суб'єктами забезпечення фінансової безпеки держави є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, громадяни України та їх об'єднання.
Вивчення питання про механізм і системи забезпечення фінансової безпеки передбачає розгляд таких ключових елементів: об'єкти, суб'єкти, інтереси, загрози, захист.
