23.Національно-визвольна війна проти Речі Посполитої в 1650–1657 pp.

Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 p., коли польські війська, порушивши договір, напали на м. Красне. На чолі з полковником Нечаєм боронили місто козаки, але змушені були відступити. Сам Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна. Піднялася нова хвиля визвольної боротьби на Поділлі, Волині, Галичині. Козацько-татарське і польське військо зійшлися у великій битві, що відбулася на кордоні Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле битви. В результаті козаки зазнали поразки. У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з’єднались з польськими військами. Б. Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх панів. 1-2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батогом відбулася битва козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.

У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під м. Жванцем на Поділлі, але кримський хан примусив підписати Б. Хмельницького у грудні 1653 р. новий мир з Польщею на засадах Зборівського договору.

Після підписання договору між Україною та Росією, який увійшов в історію як "Березневі статті" наприкінці березня 1654 р. і відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.

У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).

Висновок

Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.

Основними причинами

- боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

- зародковий стан національної державної ідеї;

- слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;

- слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;

- постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:

- вона зумовила створення національної Української держави - Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;