55. Культурні здобутки України (1991–2012 рр.).

Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм.

1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази.

Видаються раніш заборонені твори українських письменників: Івана Багряного, Олени Теліги, Євгена Плужника, Миколи Хвильового та ін.

Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі («Таврійські ігри»); конкурси «Червона рута», «Золоті ворота»... Як і в усьому світі в Україні спостерігається тенденція комерціалізації культури, особливо масової. Зокрема за роки незалежності виник вітчизняний шоу бізнес. Популярними стали пісні Таїсії Повалій, Наталії Могилевської, Олександра Пономарьова, групи „Воплі Видоплясова”, „Океан Ельзи” та ін.

Складні часи переживає українська освіта. 2001 р. набув сили новий закон України «Про загальну середню освіту в Україні», що передбачає демократизацію, гуманітаризацію системи освіти і впровадження 12-річного терміну навчання та 12-бальної системи. Однак старі недоліки — гіпертрофований бюрократичний контроль за роботою середньої школи, оцінка роботи вчителів за успішністю їх учнів, а також відсутність стимулів до навчання зводять всі реформи у системі середньої освіти до добрих побажань.

Встановлені тісні зв'язки з науковими центрами української діаспори: Українським вільним університетом у Мюнхені, українським інститутом при Гарвардському університеті (СПІА), Канадським інститутом українських студій.

Обмежений доступ до наукової інформації (хоча Україна активно включилась у систему «Інтернет»). Загострення кадрової проблеми, «відтік умів» за кордон.

Великого резонансу в Україні набула мовна проблема. У роки незалежності проходить друга хвиля українізації всіх сфер життя суспільства, але адміністративно-бюрократичні методи її впровадження викликають опір і невдоволення досить значної російськомовної частини українського суспільства, що не сприяє згуртуванню населення України.

У незалежній Україні сфера культури стала плюралістичною. Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України були: в'язень сталінських концтаборів письменник і мовознавець Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти письменники І. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О. Кошиця з Канади. Лауреатами Державної премії стали письменник І. Чандей, співак В. Зінкевич, мистецтвознавець В. Овсійчук, художник А. Антонюк, науковець Р. Конквест (США). Національні премії 2000 року присуджено письменникові І. Гнатюку, композиторові І. Караманову, художниці М. Тимченко, скульпторові В. Чепелюку, хореографові А. Шекері та ін. З давніх-давен Україна пишалася своє музикою та піснею. Українці завжди були співучим народом. Тому й нині наша країна має багато талановитих співаків. Майстром народної пісні визнано Ніну Матвієнко. У репертуарі співачки були побутові, ліричні, календарно-обрядові пісні, твори сучасних композиторів О. Білаша, В. Шумейка, І. Поклада та ін. За визначні досягнення в галузі культури та пропаганду народного мистецтва Ніна Матвієнко була нагороджена орденами Миколи Чудотворця, княгині Ольги III ступеня. В оперному мистецтві значних успіхів досягла Валентина Степова, народна артистка України, солістка Національної опери. Вона є лауреатом багатьох конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу оперних співаків імені

Почала розширюватися мережа державних театрів. Виникли нові творчі колективи, які вже здобули визнання мистецької громадськості: симфонічний оркестр Національної філармонії України, ансамбль "Київські солісти" під керівництвом Б. Которовича, камерний оркестр у Черкасах, камерний хор у Чернігові та інші. Творча самостійність художніх колективів, які працюють в умовах вільної конкуренції, розширює стильові й тематичні межі театрального мистецтва. Кожного року театри дають до 40 тис. вистав, які відвідують близько 20 млн глядачів. Поступово виходять з кризи, викликаної переходом до ринкових відносин, такі види мистецтва, як живопис, графіка, скульптура. В цьому контексті слід насамперед звернути увагу на творчість художників Любо-мира Медвідя (живопис), Романа Романишина (графіка), Уляни Ярошевич (кераміка), Ігоря Стеф'юка (дерево), Андрія Бокотея (скло). У значно гіршому становищі опинився український кінематограф. Кількість кіноустановок із платним показом (тобто кінотеатрів) в Україні скоротилася з 27,2 тис. у 1990 р. до 5,3 тис. в 2002 р., а кількість відвідувань кіносеансів - відповідно від 552 до 9 млн на рік. Це означає, що майже зник ринок, який раніше підтримував кіноіндустрію на плаву. Виробництво фільмів в Україні залежить тепер або від бюджетного фінансування (у формі державного замовлення), або від грошей спонсорів. У 2008 р. було створено лише 10 повнометражних і 30 короткометражних фільмів. Популярними в Україні стали літературно-мистецькі свята, передусім такі з них, як міжнародне Шевченківське свято "В сім'ї вольній, новій...", "Лесині джерела", міжнародний фестиваль сучасної поезії ім. Б. Чичибабіна та інші заходи. Якісно нового стану набула українська художня література. Велику роботу проведено в плані забезпечення систематизованого і послідовного наукового вивчення, пропаганди та видання наукової спадщини. Провідною письменницькою організацією України залишається Національна (з 1998 р.) Спілка письменників України, яка нині налічує понад 1800 членів. У її розпорядженні - Будинок письменників, Літературний фонд, будинки відпочинку. Вона має також власне видавництво ("Український письменник") та журнали ("Вітчизна", "Всесвіт", "Дзвін", "Донбас" тощо), а також газету "Літературна Україна". Поряд зі Спілкою письменників України в 1997 р. була утворена Асоціація українських письменників (АУП) (на установчих зборах були присутні 118 учасників). Метою АУП, як наголошувалося в її установчих документах, було подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі. Президентом нової письменницької організації здебільшого молодіжного складу був обраний Ю. Покальчук, віце-президентами - В. Моренець, Ю. Андрухович, І. Римарук і Т. Федюк.Музейний фонд України налічує понад 11 млн одиниць зберігання. Провідним є Національний музей історії України і в його складі - Музей історичних коштовностей. Понад 800 тис. експонатів Національного музею - це світового значення археологічні знахідки, етнографічні збірки, колекції зброї, монет, медалей та інших нагород, пам'яток декоративно-ужиткового мистецтва, творів живопису і графіки. Експозиції постійно оновлюються хоча б тому, що лише мізерна частина експонатів може бути виставлена через відсутність пристосованого спеціально для музею приміщення. Значення публічних бібліотек у житті освіченої людини істотно змінилося у зв'язку з кількома хвилями інформаційної революції. Втім бібліотека, як і театр залишається одним з фундаментальних складових елементів культурного середовища. В Україні кількість бібліотек зменшилася від 25,6 тис. в 1990 р. до 20,4 тис. в 2002 р., а їх книжково-журнальний фонд скоротився відповідно з 419 до 339 млн примірників. . Сформувалося багато самодіяльних асоціацій, товариств, об'єднань, фондів, які ставлять за мету відродження національних культурних традицій. Фонд культури, багато років очолюваний Б. Олійником, розгорнув свою діяльність на багатьох напрямах культурного життя. Створена на Заході мережа українських культурних закладів поступово переноситься на Батьківщину. Широко відома діяльність таких меценатів, як Ю. Ємець і П. Яцик із Канади, О. Воскобійник і А. Лисий зі США, М. Го-ян з Австралії. Нині в Україні відбувається легалізація української культури, її соціальна реабілітація, демократизація й утвердження плюралізму в творчому процесі. Ця сфера поступово стає повноструктурною та конкурентоспроможною, здатною задавати тон інтелектуальному й культурному життю нашої країни.  Незважаючи на великі втрати, які були неминучими зважаючи на десятикратне зменшення обсягів державного фінансування, українська наука зберегла основну частину свого потенціалу та поступово пристосовується до умов ринкової економіки. За багатьма науковими напрямами українські вчені не лише не втратили завойованих раніше позицій, а й досягай нових успіхів.