2.Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст історії України.

Виділяють декілька методів пізнання історії Укрїни:історичний,логічний(який розглядає події або явища на кінцевому етапі),метод ретросказання,тобто всі явища і події вивчаються за їхніми наслідками,метод порівняльної статистики та метод статистичних досліджень.До соновних принципів історичного пізнання відносять:неупереджене ставлення до історичного минулого; надання пріоритету історичного факту над його оцінкою; принцип наукової багатодумності; історія не повинна суб’єктивно оцінювати минуле; історія як наука не визнає умовного способу, віртуальних реальностей;критичний підхід до історичних подій, явищ, фактів; уникнення подвійних підходів при розгляді однопорядкових процесів.Етнополітика – це наука, яка вивчає взаємовідносини між державою та етносом,в складі якої вони знаходяться.В етнополітиці виділяють об’єкт та суб’єкт. Суб’єктом є корінна нація та державна влада.Об’єктом- національна лексика. В етнополітиці виділяють 2 напрямки розвитку: історичний(вивчає виникнення відносин між етносом і дежавою)та політологічний(дає поради як розв’язати ту чи іншу політологічну проблеми)

3.Археологічна періодизація. Еволюція людини і людського суспільства. Перші люди на території України

Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин. Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків.

Українські археологи поблизу с Королеве на Закарпатті виявили кам'яні знаряддя праці, виготовлені людиною, які датуються значно раніше — одним мільйоном років тому. Це найдавніша відома палеолітична пам'ятка Європи. Отже, територія України була заселена першими людьми ще в праісторичну добу. В основі визначення хронологічних рамок кожного періоду лежить домінуюча роль того чи іншого матеріалу у виготовленні знарядь праці — каменю, міді, бронзи та заліза.

Визначаються такі загальноприйняті періоди: а) кам'яний вік, який поділяється на палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік) та неоліт (новий кам'яний вік); б) енеоліт — міднокам'яний вік або перехідний від каменю до бронзи; 4тис.-3тис. р. до н. е. Вдосконалюється землеробство, скотарство.Поширюються мідні знаряддя праці,керамічний посуд.Перший колісний транспорт.Формуються великі племена та общини.Зявляються племена трипільської культури. в) бронзовий вік, що дістав назву від нового матеріалу — бронзи, з якої почали виробляти знаряддя та зброю; 3тис.-1тис.р. до н. е.Племена займаються переважно землеробством і скотарством.Відбувається другий суспільний поділ праці – ремесло відділилось від землеробства;перехід до патріархата,зростає майнова нерівність,зявляються кочівники.Формується великі союзи племен з вождем. г) залізний вік — останній в археологічній періодизації. Починається він з рубежу II та І тисячоліть до н. є, залізна доба –1тис р. до н. е. Поширення заліза по всій території,де живе людина.Відбувається поділ населення на класи,розпад родової общини та поява окремих сімей;другий поділ праці-відділення ремесла від сільського господарства. Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане археологами на високому (100 м) лівому березі ріки Тиси біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому).

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала значних змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, озпочалося чергове, але на цей раз найбільше похолодання. Помітне зменшення флори, поява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їхня форма та призначення. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець. Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов. У мустьєрську епоху почали закладатися першооснови духовного світу людини.

Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому).

Центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу — homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виникнення господарсько-побутових комплексів, що утворювалися зі стоянок, на яких розташовувалися житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. Пізній палеоліт — це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід — об'єднання кровних родичів за материнською лінією. Головною особою роду була жінка, через те, що родовід за групового шлюбу міг вестися лише за жіночою лінією, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами.

Мезоліт (10—6 тис. років тому).

Початок мезоліту (середнього кам'яного віку) хронологічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було винайдення першої ≪механічної зброї≫ дистанційної дії —лука і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла продуктивність праці мисливців — вбивати тварин можна було зі значної ві стані, а птахів — на льоту; по-друге, вона сприяла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї. У пошуках альтернативних засобів існування людина активніше починає займатися рибальством, збиральництвом.

Неоліт (VI—IV тис. до н. е.). Неолітична революція – перехід від привласнюю чого господарства до відтворюючого. Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. її характерними рисами були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. – шліфування, пиляння, свердління.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів- керамічний посуд, прядіння, ткацтво.

3. Перехід до осілого способу життя.

4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили.

4.Трипільські племена: походження, розселення, господарство, культура.

Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту (мідно-кам'яний вік - 2,5 тис. рр. до н.е.) була трипільська, пам'ятки яко виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В. Хвойкою. Вона була поширена від південне-східного Прикарпаття до Дніпра переважно на територі лісостепової смуги Правобережної України та Молдавії на площі приблизно 190 тис. кв. км.. Особливістю трипільської культури був досить тривалий період (1500-2000 рр.) поступового розвитку. Походження цієї культури остаточно не з'ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена із Балкан чи Східного Середземномор'я Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій. Знахідки трипільсько культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишшцях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва. Провідними галузями господарства цих племен були орне землеробство, рільництво та скотарство. Вирощували всі основні хлібні злаки. Трипільці вирощували абрикоси, сливу, аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Знаряддями обробітку грунту спочатку була мотика з кам'яним або роговим кінцем, а згодом - рало, плуг і тяглова сила тварин: биків і коней. Урожай зернових збирали крем'яними серпами, мололи зерно кам'яними жорнами. Це різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Розводили велику й дрібну рогату худобу. Полювання та риболовля перетворились на допоміжні види діяльності. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків жител та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтшювіпшм житлом було глинобитна одно та двоповерхова будівля прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній - для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і,мабуть, знизу обмазана глиною. У кожному будинку проживали, як правило, дві - три споріднені парні сім'ї. Такі поселення розташовувались біля річок і складалися з кількох десятків наземних жител, зведених рядами або колом одне біля одного. До них прилягали господарські приміщення. Основні знаряддя праці - ножі, мотики, різці, свердла, предмети побуту і прираси, тесла - виготовлялися з каменю, кременю, кістки, рогу, глини. Були й металеві вироби. Наприклад, з міді. При виробленні знарядь праці використовували дриль з кам'яним свердлом. Трипільські племена, які не мали на своїй території покладів міді, шляхом торгового обміну з населенням Середземномор'я і Балканського півострова, одержували мідні сокири, ножі, кинджали, рибальські гачки, шину, побутові речі і прикраси. Розвивалося прядіння і ткацтво. За рівнем соціальне-економічного розвитку племена трипільської, культури наблизилися до рівня цивілізаці Єгипту та Близького Сходу, але з різних причин не мали державних утворень. Однією з них та одночасно досить вірогідною причиною зникнення цієї культури стала навала скотарських племен з Північного Причорномор'я. Фахівці висловлюють також гіпотези, що грунтуються також на клімато- екологічних, антропологічних засадах. Характер господарське діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків у формах соціального життя. На основі теоретичних общин формуються племена, зарод жуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами - патріархами.