Правове регулювання грошового обігу

Гривня, що є грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України, виступає єдиним законним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними осо­бами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.

Початок грошової реформи в Україні пов'язують із виданням Ука­зу Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 р. І лише з 1996 р. в обіг була випущена гривня, що стала єдиною національною валютою та єдиною законною грошовою одиницею. Гривня дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території Украї­ни інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються.

Платіжна система — набір платіжних інструментів, банківсь­ких процедур і, як правило, міжбанківських систем переказуван­ня коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організа­ційними правилами та процедурами, що регламентують викорис­тання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основна мета платіжної системи — забезпечення розвитку вироб­ництва товарів і послуг

Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньо­державні та міжнародні. Перші в свою чергу за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських роз-ків, системи масових платежів та внутрішньобанк. платіжні системи.

Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські устано­ви, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.

Правовий режим фондів

Централізовані спеціальні фонди утворюють особливу ланку, фінансової системи держави. Вони, як правило, мають конкретне цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Характерною рисою централізованих фондів є чітко визначені дже­рела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед дер­жавою, тому їх склад та включення до бюджетів є різним. Кошти, що надходять до цільових фондів, переважно спрямовані на прове­дення соціальної політики держави — фінансування забезпечення зайнятості населення, державного страхування на випадок безро­біття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виплату державних пенсій тощо.

Отже, основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, а також фінансування при­родоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного ви­робника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування, креди­тування, надання субсидій). Створення та діяльність цільових фондів регулюється відповідними законами та нормативно-правими акта­ми, прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізу­ються до цільових фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реального фінансового забезпечення фінансування певних її по­треб та завдань, що мають особливе значення і гарантуються зако­нодавством, в першу чергу Конституцією України.

Пеенсійний фонд

Фонд загальнообов'язкового держ. соці­ального страхування на випадок безробіття

Фонду СС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

• Фонд соціального захисту інвалідів; Фонд охорони праці , тощо