46. Дайте характеристику філософській проблемі цінностей

Уперше в історії філософії до проблеми цінностей звернувся Арістотель. На його думку, засадничим поняттям, яке зумовлює існування людських уявлень про "бажане" і "належне", є поняття "благо". Благом "називають або те, що є кращим для кожного сущого..., або те, що робить благами інші причетні до нього речі, тобто ідею блага" ("Велика етика", Арістотель). Платон, розвиваючи цю концепцію, визначив існування двох світів (сфер) буття:

1. фізичну (природну) реальність, чуттєве буття;

2) ідеальну (надприродну) реальність, буття ідей (ейдосів), доступну лише розуму.

Ці два світи, за Платоном, пов'язує єдине начало - благо. Ідея блага й уявлення про його досягнення в реальному житті людини стали основою європейської традиції осмислення проблеми цінностей. Цінність – це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значимість певних явищ і предметів діяльності.

Цінність є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в природі, суспільстві, житті індивіда сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них.

Проблема цінностей загострюється в періоди радикальних суспільних змін, коли відбувається переорієнтація, переоцінка цінностей. За таких обставин активізується потяг до вічних цінностей, які пропонують етика, культурологія, релігія, загострено сприймається девальвація моральних чеснот - справедливості, порядності, відповідальності, обов'язку. Все це надає нових стимулів до осмислення проблеми людини, яка своєю діяльністю здатна створювати або руйнувати світ цінностей. Лише людина змінює навколишнє середовище, зумовлює появу нової, незнаної раніше загрози планетарного порядку - екологічну катастрофу, яка ставить під сумнів саме існування людства. Вона також збагачує систему вселюдських цінностей, утворює нові культурні багатства.

Питання про загальнолюдські (вселюдські) цінності є проблематичним, неоднаково тлумачиться у різних культурно-філософських традиціях. Основою загальнолюдського є визнання значення людини, її безумовної цінності.

47. Лютеранство.

Лютера́нство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід. Протестантизм - релігійне рух, у тому числі всі ті західні віросповідання, які йдуть далеко за межі християнської традиції, але від римсько-католицької традиції. Сьогодні у світі понад 70 млн лютеран (Німеччина, Скандинавія, США та ін.). В Україні відоме зі середини XVI ст. — на Волині, Галичині, Київщині,Поділлі. Замість семи таїнств зізнаються лише 2: хрещення, який зазвичай ввозяться дитячому віці, і причащання. Обидва таїнства розглядаються як засобу благодаті, ніж як символи чи спогади. При євхаристії хліб, і вино не пресуществляются в тіло і кров Христовы, але тіло і кров Христа істинно присутні при причасті. Богослужіння відрізняється більшої, порівняно з католицької і православним простотою. Проповедям відведено важливіше місце. У віці 12-18 років лютерани роблять урочисте сповідування віри (конфірмація).

2. Головною причиною цього є відсутність ідеї, яка 6 могла об'єднати суспільство (людство). Цьому сприяло й незадоволення механіцизмом як методом пояснення, який зазнав кризи в період "новітньої революції в природознавстві". Тоді Г.Зіммель вважав, що новою парадигмою, здатною об'єднати світ духовної культури, зможе стати лише поняття "життя", яке вказувало на те, звідки йде шлях до душі, а звідки - до ідеї, Космосу, Абсолюту, На думку В.Дільтея, ідея життя в системі культури має протистояти раціоналізму, а тому бути спрямованою у минуле. На місце гегелівського "розуму" мало прийти "життя" у його цілісності, переживанні й ірраціональності.

Першим, хто звернув увагу на кризу в культурі, був О.Шпенглер. У праці "Занепад Європи" він розсіяв ілюзії лінійного прогресу і розвинув ідеї культурно-історичного циклу, поєднаного з принципом дискретності локальних культур. У ній він абсолютизував ідею культурно-історичного коловороту, вибудував всеосяжну культурно-історичну концепцію, акцентуючи увагу на безвихідному колообігу історії та неминучості загибелі культури.

Шпенглер різко протиставив історію природі, але при цьому метод споглядання живої природи переніс на дослідження суспільства. В кінцевому рахунку це призвело до висновку про відмирання кожної форми культури й до загибелі ЇЇ в західноєвропейській формі.

І все ж не вся філософія культури минулого століття зводиться лише до проблем руйнації культури, а й пропонує її глибинне сприйняття і розмаїття (проблема "інтернаціональності", яка формувала зовнішнє для неї буття, проблема аналізу аксіологічного аспекту теорії культури, проблема ролі культури в процесі самовизволення людини тощо).