23. Риси національних релігій. Іудаїзм.

Націона́льні релі́гії — релігійні системи сформовані консолідованими племенами, етносами, окремими народами, а їх адептами є представники конкретних етносів, країн, націй.

Національні релігії мають ряд специфічних ознак.

По-перше, будь-яка відома національна релігія принаймні спочатку передбачала поклоніння політеїстичному пантеону. Ця найяскравіша риса (політеїзм) є прямим наслідком еволюції первинних вірувань у ряд тотемів, про що вже було сказано вище.

По-друге, через антропоморфізацію світу сакрального відбувається уявне уподібнення богів до людини, але цей процес не відбувається миттєво. Сьогодні ми можемо спостерігати різні стадії антропоморфізму. Наприклад, у релігійних системах, які не встигли еволюціювати, людиноподібність пантеону часткова, як, наприклад, у більшості богів Давнього Єгипту: вони зберігають явні зооморфні ознаки, що свідчить про спорідненість їх з прадавніми тотемами племен.

По-третє, відповідаючи на запити суспільства, жерці прагнули виробити логічно несуперечливу генеалогію пантеону: встановити між різними божествами родинні зв'язки. Як і в попередньому випадку, ця задача розв'язувалася поступово. Відомий твір рапсода Гесіода «Теогонія» може вважатися завершенням цього процесу, тоді як «родове дерево» у релігіях Месопотамії, Давнього Єгипту, Київської Русі у деяких моментах доволі туманне.

По-четверте, клани жерців активно працювали над функціональною спеціалізацією пантеону. Перші боги, похідні від тотемів, мали подібні функції, тому пантеон треба було детально «розподілити» за силами природи. Саме з цієї причини релігійні системи, які не встигли еволюціювати, на вершині пантеону мають декілька загалом подібних божеств. Натомість розвинені релігії «закріплюють» за окремою стихією, рисою характеру людини і, навіть, містом окреме божество, як, наприклад, в античності.

Іудаїзм — релігія, яка виникла в І тисячолітті до н. е. в Палестині і поширена в євреїв. Більшість віруючих зосереджено в Ізраїлі і США.

У XIII ст. до н. е. частина західносемітських кочових племен, що втікала (за біблійними переказами) в пустелю від єгипетського фараона, об’єдналася навколо культу Яхве — бога союзу ізраїльських племен. Яхве не мав ні зображення, ні храмів. Йому був присвячений окремий намет («скинія»), а в ньому ларець («ковчег»), що вважався земним місцем перебування бога, який незримо присутній у всьому світі.

Іудаїзм, так само як іслам, не має духовної ієрархії. Однією з найважливіших догм іудаїзму є визнання євреїв богообраним народом.

Іудаїзм на відміну від християнства зберіг значно більше архаїчних пережитків первісних вірувань — різних ритуалів, дописів, харчових заборон тощо.

24. Дайте характеристику законів діалектики

ЗАКОНИ це істотні, необхідні, стійкі, зв’язки між явищами, що є причиною певної послідовності подій у світі.

Закони об’єктивного світу діють у природі і суспільстві, вони не залежать від волі людини, але вивчивши закони люди можуть свідомо узгоджувати з ними свою діяльність, сприяючи покращенню життя та розвитку суспільства.

Діалектика ґрунтується на принципі загального зв’язку та принципі розвитку. Загальний зв'язок полягає у тому, що усі явища та процеси у навколишній дійсності тісно пов’язані між собою та впливають один на одного, перебуваючи у постійному причинно - наслідковому зв’язку між собою.

Світ як явище не знаходиться на одному місці, він постійно змінює свою форму, зміст та сутність, переходячи, в більшості випадків від менш досконалих до більш досконалих виявів, в цьому і полягає принцип розвитку.

Реалізація даних принципів здійснюється за допомогою законів діалектики. Вони діють у природі, суспільстві та пізнанні.

Закон єдності та боротьби протилежностей. Предмети та явища завжди мають свою протилежність з якими вони постійно поєднані і перебувають у постійній боротьбі. Боротьба є постійним джерелом руху та розвитку. Протилежні сторони та тенденції забезпечують рух, зміну старого та нового.

СУПЕРЕЧНІСТЬ – відношення між протилежностями. Формою суперечностей є тотожність та відмінність. Види: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неантагоністичні.

Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. ЯКІСТЬ предмета це система його внутрішніх властивостей і ознак, що відображають його суть.

КІЛЬКІСТЬ сторона предметів та явищ, зміна якої не веде до докорінних змін якості, а лише підготовляє їх.

МІРА єдність якісної та кількісної сторони предмета. Момент переходу від однієї міри до іншої називається точкою. Агрегатні стани, вік та статус людини, розвиток комах. Революція та еволюція.

Закон заперечення заперечення. Розвиток це такий рух , за якого іде перехід від вищого до вищого, виникає нова вища якість. Характерною властивістю розвиту поступовість. Закон виявляє поступовість розвитку, з’ясовує причину поступовості, показує як відбувається перехід від старого до нового.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ – момент зв’язку , утвердження позитивного з попередньої стадії розвитку, наступність, спадковість розвитку.

НОВЕ – те, що найкраще відповідає об’єктивним потребам розвитку.

СТАРЕ – те, що перестало відповідати потребам розвитку.

Будь–яке явище, що виникає, з часом стає старим, тобто не відповідає потребам розвитку, і відповідно замінюється новим, яке відповідає потребі. Відбувається заперечення попереднього із запозиченням всього корисного, що збереглося у старого і буде потрібне для подальшого розвитку. З часом явище , що заперечило старе також втратить свої корисні властивості і буде заперечене іншим, відбувається заперечення заперечення. Закон відображає властивість спіралеподібності у розвитку явищ та процесів.