34. Дайте характеристику проблеми пізнання.

Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія'' (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" — учення, наука). Інколи цей розділ філософії іменують "епістемологія" (давньогрец. "епістема" - знання, наука; "логос" - учення), але здебільшого епістемологію розглядають або як теорію знання, або як дослідження лише наукового знання.

Гносеологія була більше характерною для часів класичної філософії, оскільки розглядала пізнання з позиції відстороненого спостереження, а епістемологія — це більше явище некласичної філософії.

Для нашої філософської традиції епістемологічні студії були не характерними, проте сьогодні саме епістемологія виходить на перший план в дослідженні проблем знання та пізнання. Тому в даному розділі враховуються як традиційні гносеологічні підходи, так і нові віяння, пов'язані із епістемологією.

Першим питанням гносеології є визначення природи пізнання: що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи приречена людина пізнавати? У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, робити свої дії оптимальнішими або ефективнішими, збільшувати свої можливості та міру свободи.

При осмисленні наведеного розуміння пізнання важливо звернути увагу на те, що реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина з усіма її життєвими проблемами, можливостями, бажаннями та пристрастями. Цей момент входить у поняття об'єкта та суб'єкта як вихідних понять гносеології.

Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням. Об'єкт пізнання - фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.

35. Зміст християнського вчення..

Зміст християнського вчення..

Усе Християнство, увесь його зміст і сутність цілком вписується в одне слово – Христос.

Суть християнства, те саме істотне що відрізняє християнство від інших релігій полягає в Жертві, яку звершив Христос заради людського роду. Це прийняття Ним на Себе усієї людського єства, всього нашого пошкодження і викривлення, яке спіткало Адама, а через нього і всіх нас, його нащадків, в силу відпадіння від Бога через первородний гріх. Христос за нас став клятвою і гріхом (2 кор. 5, 21) – пише в посланні до Коринфян апостол Павло. 

Так от перше із чого виходить Християнство – це із розуміння дійсного стану людини, із розуміння людини, її як істоти пошкодженої. А звідси витікає і головний християнський догмат, який виражає всю сутність Християнства, на якому християнство стоїть і без якого християнства просто немає. Християнство стверджує, що Христос – це не лише вчитель і проповідник, Христос – це Боголюдина, Він є ніхто інший як Бог, Бог Слово, Син Божий. Він втілюється, тобто приймає на Себе  нашу людську смертну, хвору вражену гріхом природу. І через страждання і смерть, відновлює цю природу в самому собі. Це відновлення нашої природи Христом в Самому Собі має колосальні наслідки для всього послідуючого життя, оскільки відкривається можливість, якої до цього людство не мало. Христос не лише вказує шлях, а реально дає можливість духовного народження, кожній людині, яка усвідомлює Хто Він. Кожен хто приймає Його отримує в самому собі насіння нового життя.  Духовне відродження людини безпосередньо пов’язане зі свідомістю і волею, бажанням людини.