43. Організація католицької церкви.

Католицизм — загальний, уселенський, один з основних (поряд з православ'ям і протестантизмом) напрямів в християнстві . 

Організація католицької церкви відрізняється суворою централізацією, монархічним і ієрархічним характером. По віровченню К., Папа Римський (римський первосвященик) - видимий глава церкви, наступник апостола Петра, істинний намісник Христа на землі, його влада вище влади Вселенських соборів. Ці положення, особливо чітко сформульовані на рубежі 12-13 ст. за папи Інокентія III, були затверджені 1-м Ватиканським собором 1869-70. На цьому ж соборі був проголошений догмат про непогрішимість папи (ідея, вперше висунута в 11 ст. Папою Григорієм VII), коли він виступає в ролі верховного первосвященика, виконуючи обов'язки пастиря і вчителя всіх християн («ех catheara loquitur» - виголошує промову з амвона ), визначає доктрини з питань віри і моралі. 

 Католицька церква (на відміну від протестантської) джерелом свого віровчення визнає не лише «священне писання», тобто Біблію, але і «священне віддання», або традицію. При цьому в «священне віддання.

44. Дайте характеристику філософській проблемі сенсу життя людини.

Серед питань, які намагається вирішити філософія щодо людини є її сутність та природа, її походження, сенс життя, долю та призначення, можливості, свободу та творчість.

Вихідним пунктом вирішення проблем людини є питання про її природу та походження. Всі існуючі концепції походження людини можна поділити на такі групи:

Біологізаторські концепції. Людина це природна істота, тому її життя, поведінка, суспільні та індивідуальні риси зумовлені біологічними чинниками.

Космічні концепції. Виникнення людини не є випадковим і локальним для Землі.

Трудова концепція. Поєднує появу людини та появу суспільства.

Людина є соціально обумовленою істотою. Людина це продукт певної епохи, форми суспільства.

Для усвідомлення зв’язку людини із суспільством використовують ряд понять:

Індивід – це загально типове в людині, як у представника біологічного виду, що відрізняє людину від інших біологічних видів.

Особа - це окремий представник людського роду, який має індивідуальні відмінності від інших людей.

Особистість – людина, що розвивається на основі власних обдарувань і власної ініціативи, вміння свідомо та вільно обирати своє місце у житті, бути відповідальним за свої вчинки.

Індивідуальність – сукупність неповторних якостей та властивостей, що відрізняють людину від усіх інших.

Однією із потреб людини є потреба в свободі самореалізації. Свобода це критерій розвитку суспільства. Але свобода це не просте усунення зовнішньої залежності. Абсолютна свобода не можлива, бо заперечення влади веде до анархії. Людина завжди є частиною суспільства, тому її дії завжди регулюються певними нормами та законами.

Свобода особистості не можлива без вільного суспільства, де визнають права людини, де весь державний апарат забезпечує ці права. Але зростання рівня свободи людини приводить до зростання рівня відповідальності, це взаємопов’язані явища.

Негативне визначення свободи, як свободи від зовнішніх обмежень, що перешкоджають вільній діяльності, від яких людина прагне позбутися. Свобода це пізнана необхідність, і відповідна до цієї необхідності діяльність, це вибір з існуючих можливостей.

Позитивне розуміння свободи як свободи для самореалізації особистості, наявність внутрішньої необхідності, свобода це дія по власній необхідності.

Вільна людина завжди чинить опір соціальній необхідності, зовнішнім чинникам, якщо вони заважають її існуванню. Совість, власна позиція, моральні принципи ідеали виступають внутрішньою необхідністю, на яку вона спирається і якою вона не хоче поступитися.