40. Основні тенденції соціально-економічного розвитку українських земель на початку XX ст.

На початку ХХ ст. Україна вже стала одним із розвинутих промислових регіонів Росії. В Україні виникали великі промислові центри: Донецько-Криворізькій вугільно-металургійний цех, залізорудний басейн, Нікопольський марганцевий басейн, південно-західний цукробуряковий регіон. Ці центри мали загальноросійське значення. Розвиток промисловості в цей період визначався зростанням великого капіталу, який все більше проникає в усі галузі економіки.

Україна на поч. ХХ ст. займала ІІ місце за промисловим розвитком у Росії. Тут було зосереджено 21 % підприємств, що виробляли 20 % усієї продукції. В окремих регіонах України розвиток продуктивних сил та капіталізму відбувався навіть швидше, ніж у центрі Росії. Це стосується гірничої, металургійної, кам’яно-вугільної та цукрової промисловостей.

Розвиток капіталізму відбувався у різних регіонах нерівномірно: на Лівобережній Україні збереглися залишки кріпацтва, на Правобережній Україні переважав дрібно буржуазний уклад, в Південній Україні економіка розвивалось швидко.

Україна в економічній системі Росії займала своєрідне положення. Досить швидкими темпами розвивався капіталізм, але цей процес гальмувався соціально-економічним, політичним та національний гнітом. Відбувається процес концентрації промислового виробництва. Протягом наступних років процес концентрації посилюється. Найбільшого рівня вона досягла в Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаєві, Донецьку. Концентрація промисловості мала свої наслідки: сприяла розвитку монополій, вони займають панівне становище в Україні та Росії.

В цей час починається імперіалізм (монополістичний капіталізм). Виникають промислові та банківські монополії. Відбувається процес зрощення банківського капіталу з промисловим. Виникає фінансовий капітал, що становив основу економіки. Промисловці стають членами правлінь і рад петербурзьких банків. Велике значення для України мали урядові державні замовлення, урядові позики, державне регулювання економіки. Виникають тісні зв’язки між банками, державним банком Росії та царським урядом, це сприяло розвитку державно-монополістичних тенденцій, а також зрощенню монополій з державним апаратом. Південні синдикати: «Продвугілля», «Продруда», «Продамет» (об’єднував 30 заводів, на яких працювало 85 тис. робітників). Монопольні об’єднання гальмували розвиток економіки України, вони диктували монопольно високі ціни.

Висновок: на початку ХХ ст. в Україні капіталістичні відносини розвивалися швидкими темпами; за рівнем концентрації та монополізації капіталу Україна займала одне з перших місць в Росії, але становище України в економічній системі Росії було особливим і дуже протирічним, що істотно гальмувало розвиток економіки України в цілому.

41. Виникнення та діяльність політичних партій на початку XX ст.

Поява політичних партій стала проявом політичного та соціального розвитку суспільства, зумовлювалася складними національно-визвольними і класовими процесами в Україні. Ці партії діяли, як правило, нелегально. В умовах жорсткого гніту російського царату не допускалось легальне існування будь-яких громадських об’єднань, діяльність яких не відповідала інтересам абсолютизму.

Україна на початку ХХ століття була складовою частиною двох імперій: Російської, до якої входили землі на схід від р. Збруч, та Австро-Угорської, до якої ввійшли Галичина, Буковина та Закарпаття. У Росії проживало понад 20 млн. українців, у Галичині — 3 млн., на Закарпатті — 0,5 млн., а в Буковині — 300 тисяч.

Важливою складовою суспільного життя в Україні початку ХХ століття був національний рух. Його новими рисами були:

- переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний;

- посилення земсько-ліберальної опозиції владі.

Ліберально-демократичний рух у Наддніпрянській Україні розвивався головним чином у рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статисти, агрономи та інші фахівці. Рух поступово набирав загальнонаціонального характеру. Зокрема, проводилися масові заходи за участю широких верств української інтелігенції: урочисте відкриття в Полтаві 1903 року пам’ятника І. Котляревському, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та І. Нечуя-Левицького, що сприяло зростанню національної свідомості.

У 1900 році виникає перша політична партія в Наддніпрянській Україні — Революційна українська партія (РУП). Вона об’єднала різні покоління й верстви українців у боротьбі за національне та соціальне визволення, мала 7 організацій у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, Прилуках, Ніжині, Катеринославі та закордонний комітет у Львові. У складі РУП діяло кілька фракцій. Більшість членів цієї партії на чолі з М. Поршем, В. Винниченком, С. Петлюрою вважали, що партія за складом повинна бути суто національною.

У 1904 році РУП остаточно розпалася. Частина її членів на чолі з М. Мелевським та О. Скоропис-Йолтуховським утворила «Спілку» (Український соціал-демократичний союз). Вони прагнули, щоб партія представляла всіх робітників України, незалежно від їхньої національності. Інша частина, серед лідерів якої були В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, утворила у грудні 1905 року Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). До її програми було внесено ідеї національно-територіальної автономії України у складі демократичної Російської республіки, ліквідація приватної власності, передачі великих підприємств та земельних маєтків у власність місцевим органам самоврядування. Конфіскація поміщицьких земель не передбачалася.

Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети в Наддніпрянській Україні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП), партію соціалістів-революціонерів, партію ліберального спрямування — конституційних демократів (кадетів) та Союз 17 жовтня («октябристи»).

В Україні діяли також партії інших соціальних меншин. Серед них слід відзначити польську («Польська партія соціалістична») та єврейську («Бунд»).

Таким чином, в Україні на початку ХХ століття український національний рух вийшов за культурно-освітні межі і набув політичного спрямування та певної організованості.