39. Революція 1848-1849 рр. Та її вплив на економічний та політичний розвиток західноукраїнських земель.

13 березня повстали мешканці Відня, через два дні — Будапешта, а вже 18-22 березня масові народні демонстрації відбулися у Львові, Чернівцях та Ужгороді. Австрійський імператор Фердинанд 1 змушений був проголосити конституцію, демократичні свободи і дозволити створення національної гвардії.

З початком революції селяни почали масово відмовлятися від виконання феодальних повинностей. Австрійський імператор Фердинанд І визнав 17 квітня 1848 р. видав історичний маніфест про скасування панщини в Галичині.

Ще раніше свободу отримало селянство Закарпаття. Оскільки закарпатці перебували в складі угорського королівства, то революційний угорський сейм звільнив тамтешнє селянство від кріпацтва та феодальних повинностей своїм законом від 18 березня 1848 р.

Хоча селяни страждали від малоземелля та безземелля, маніфест перетворив галицького селянина на господаря власної землі, а головне — власної долі. Він почав цікавитись освітою, культурою і навіть політикою.

Революція 1848 р. дала поштовх і до національного самовизначення українців. Так, у квітневих петиціях до австрійського імператора греко-католицькі священики та інтелігенти вимагали лише змін у мовно-культурних питаннях, а 2 травня 1848 р. вони створили у Львові першу політичну організацію — Головну руську раду. Вона складалася із ЗО членів — представників духівництва та міської інтелігенції. Головну раду спочатку очолив греко-католицький єпископ Г. Яхимович, а згодом — енергійний священик М. Куземський.

15 травня 1848 р. Головна руська рада почала видавати свою газету «Зоря Галицька». Це видання стало першою українською щотижневою газетою у Львові. У першому її числі був опублікований маніфест Головної ради «Будьмо народом». Документ закликав до національного відродження та відновлення соборності України.

Головна руська рада запровадила навчання українською мовою в народних школах та Львівському університеті.

Рада скликала перший з'їзд української інтелігенції — Собор руських учених, заснувала товариство «Галицько-руська матиця», яке почало видавати популярні книжки для народу, ініціювала спорудження Народного дому — осередку культурного і наукового життя краю.

Головна руська рада зайнялася також створенням у деяких містах української національної гвардії, академічного легіону у Львові, допомогла організувати в Підкарпатті селянську самооборону, виставила батальйон руських гірських стрільців.

Головна руська рада енергійно взялася за втілення своєї вимоги про поділ Галичини на окремі адміністративні одиниці. До української частини Галичини пропонувалося приєднати й Закарпаття. Для підтримки своїх планів рада зібрала 200 тис. підписів, що було тоді громадсько-політичною справою небачених масштабів.

Для захисту Східної Галичини від польських зазіхань Головна руська рада формувала загони руських стрільців. Політична ситуація в краї загострювалася. За таких обставин представники українських і польських організацій на початку червня 1848 р. зібралися в Празі на слов'янський з'їзд. Його організували чеські революційні демократи, щоб посприяти солідарності слов'янських народів. Оскільки протистояння між ними перешкоджало єднанню слов'ян, організатори конгресу запропонували піти на компроміс. Українцям пропонувалося відмовитися від поділу Галичини, а полякам — визнати українців окремою нацією з рівними правами на віросповідання, перебування на адміністративних посадах, уживання власної мови в державних установах і школах. Ця угода так і не була реалізована.

Улітку 1848 p., водночас із виникненням суперечностей між українськими й польськими політичними організаціями, знову загострилися стосунки між польськими поміщиками та українськими селянами. Селяни вимагали зменшення податків, повернення привласнених поміщиками земельних наділів, права користуватися лісами й пасовищами, скорочення терміну військової служби.

Активізації селянського руху, підняттю його до рівня політичних змагань посприяло проведення виборів і діяльність австрійського парламенту. У протистоянні з польським політичним рухом українці зуміли обрати 39 із 96 депутатів від Галичини.

Найважливішою справою, яку вирішував парламент, було скасування кріпацтва й панщини. Українські селянські депутати виступали проти будь-яких відшкодувань поміщиками за втрату дармової робочої сили. Більшість депутатів парламенту проголосовали за скасування феодальних повинностей шляхом відкупу.

У відповідь селяни Східної Галичини вдалися до бойкоту поміщицьких маєтків. Поміщики не могли найняти працівниеів навіть за підвищену плату. Селяни Закарпаття наприкінці 1848 - на початку 1849 р. зруйнували багато поміщицьких маєтків, убили кількох поміщиків та управителів. Найбільшого розмаху селянський рух сягнув наприкінці 1848 — протягом першої половини 1849 р. на Буковині, який очолив Лук'ян Кобилиця та селянські депутати.

16 листопада 1848 р. на зборах Вижницького виборчого округу Л. Кобилиця закликав своїх виборців-селян не визнавати владу поміщиків, обирати власних старост. Селянський депутат оголосив ліси й полонини власністю селян і закликав їх по-новому розподілити загарбані поміщиками землі. Щоб зупинити селян, австрійські власті на початку 1849 р. запровадили в Галичині й Буковині облоговий стан, а парламент позбавив Л. Кобилицю депутатського мандата. Та це не налякало рішучого й відважного ватажка. Він організував кінний загін і рушив із ним Буковиною.

Прибуваючи в села, Л. Кобилиця оголошував, що він діє за уповноваженням австрійського «цісаря», тут же проводив вибори старостів, оголошував власністю сільських громад орні землі, ліси й пасовища й доручав новообраній владі справедливо роздати їх селянам.

Революційні події, які восени розгорілися в Угорщині та в столиці Австрійської імперії Відні, призвели до революційного вибуху у Львові. 1 листопада 1848 р. урядові війська відкрили вогонь по львівських демонстрантах. У відповідь пролунав заклик: «До зброї! На барикади!» Першими на нього відгукнулися міська біднота і студенти, до них швидко приєдналися загони польської національної гвардії, академічний легіон та ін.

Однак 2 листопада урядові війська перед тим, як піти в атаку, застосували артилерію. У центрі Львова розпочалися пожежі. Сили були нерівними, і о 13 годині повстанці капітулювали. У місті оголосили облоговий стан, розпочалися масові арешти, сотні повстанців було віддано до військового суду, українську й польську гвардії розпущено, збори та політичні організації заборонено.

Поразка збройних повстань у Відні, Львові та інших містах стала початком нового наступу реакції. Новий австрійський імператор — 18-річний Франц-Йосиф — у березні 1849 р. видав нову конституцію. Із неї було вилучено майже всі демократичні свободи, здобуті на початку революції. У березні 1849 р. було розпущено парламент. Абсолютизм повністю відновив свої позиції в Австрії, а в 1851 р. припинила своє існування Головна руська рада.

Проте революція не пройшла марно для Західної України. По-перше, була скасована панщина. Селяни вперше здобули громадянські права. На новий рівень піднявся національно-визвольний рух. Уперше в Україні утворилася національна політична організація, почала друкуватися українська газета. Народні маси брали участь у політичному житті, отже, перетворювалися на націю.