4. Соціально-економічні та політичні передумови утворення Давньоруської держави. «Норманська», антинорманська, пантюркістська теорії походження Київської Русі.

Існують 2 точки зору на утворення Київської Русі: норманська теорія і теорія природничо-історичного утворення.

1) Норманська теорія про несамостійний розвиток державності (засновники — німецькі вчені Байер і Міллер, запрошені в 18 ст. Катериною II для роботи у Російській Академії наук) спирається на: а) «Повість временних літ» — основне джерело того часу, написане київським ченцем Нестором на поч. 12 ст., де переказується легенда про запрошення слов'янськими племенами в ролі князів 3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор), варягів (вікінгів, норманів) за походженням; б) першими правителями Київської Русі були нормани-князі Рюрик, Олег; в) у творах римських істориків та інших неславя’нских літописах говориться про дикість і відсталість східно-слов'янських племен, що свідчить нібито про їхню нездатність без помочі ззовні заснувати таку могутню державу, як Київська Русь.

2) Теорія природного історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:

а) для цього існували всі необхідні економічні передумови: достатньо високий розвиток виробничих сил (археологами знайдені залізні знаряддя праці, доведене відокремлення ремесла від с/г та інше, що говорить про майнову диференціацію, від якої один крок до утворення класів і держави); численні успішні військові походи слов'ян прискорювали процес класоутворення; захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок формування феодальних відношень і т.і.;

б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мала в порівнянні зі знайденими похованнями українських воїнів;

в) у літописах наступних сторіч нормани не згадуються, тому можна зробити висновок, що їхня кількість була малою і вони швидко злилися з корінним населенням — ослов'янилися;

г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитки продуктивних сил; д) у літописах прямо говориться, що ще до приходу варягів у Києві правив перший князь — слов'янин Кий (кін. 7 ст.); франкські «Бертинські анали» вперше згадують про державу східних слов'ян (поч. 9 в.), коли в 838 р. до візантійського імператора явилися посли, які підтверджували, що «їхній народ звуть Росс і післаніі вони царем, називаним Хаканом, заради дружби».

5. Перші київські князі (Аскольд, Олег, Ігор, княгиня Ольга, Святослав), їх внутрішня та зовнішня політика.

Київських князів з династії Рюриковичів (кінець IX — початок XII ст.) можна розділити за характером їх діяльності на дві групи. Переважаючими характерними рисами керівництва першої групи, куди входили князі Олег, Ігор, Святослав, були війни, походи, спрямовані на підкорення і приєднання всіх слов'янських і багатьох сусідніх племен, утвердження, розширення держави.

Князь Олег (882—912 рр.) в результаті війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. Значних успіхів вона досягнула і на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега була діяльність по захисту держави від нападів сусідів, утому числі й варягів. У Повісті времяних літ описаних похід Олега на Царгород 907 року. У 911 році був підписаний новий, значно вигідніший і ширший договір. Були укладені і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротях Царграда (так слов'яни тоді іменували Константинополь).

Князь Ігор (912—945 рр.) продовжував справу свого попередника. В роки князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена. У 915 році вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак у 930 році порушили угоду і почали напади. Найбільші зусилля руські керівники спрямовують на боротьбу проти Візантії. На початку 40-х років X ст. імперія припинила виплату Русі щорічної данини і у 941 році починається війна. У 944 році було укладено новий русько-візантійський договір, який увібрав в себе статті угод 907 і 911 років. Однак умови торговельної діяльності руських купців були погіршені. Загинув Ігор у 945 році під час спроби вдруге зібрати з древлян данину.

Після смерті Ігоря правління державою перейшло до княгині Ольги (945—964). Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їх головне місто Іскоростень. всі останні роки її правління характеризувались миром, спокоєм. Вона охрестилася та толерантно ставилася до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. Першою серед князів навела порядок у справі організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Ольга здійснила у 940 році важливий державний візит у Візантію, встановила з нею досить дружні стосунки, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.

Значно розширилась Україна-Русь , зросла її могутність та міжнародна вага за часів сина Ігоря і Ольги Святослава (964—972). Після переможного походу на Схід він завершив об'єднання всіх племен східних слов'ян в єдиній державі. Святослав був визначним політичним діячем X ст., діяльність якого сприяла широкому виходу України Русі на міжнародну політичну арену, служила фактором розширення, зміцнення і подальшого розвитку давньоруської держави. Однак, руський князь не приділив достатньої уваги внутрішнім справам. Поряд з цим не можна ігнорувати і його помилок: погром і ослаблення Хазарського каганату принесло Русі шкоду, бо вона сама була неспроможна подолати кочівників. Балканська політика Святослава також нічого не дала Русі, а вимагала багато жертв. Частина його війн була відверто агресивною, загарбницькою, носила кривавий, жорстокий характер.

Правління другої групи, куди входили Володимир, Ярослав, Володимир Мономах та ін., характеризувалось пріоритетністю процесів удосконалення держави, піднесення її величі і авторитету методами дипломатії, розвитку економіки, культури та ін. Діяльність цих двох груп відповідала характеру двох етапів розвитку Київської держави. Часи перших князів (кінець IX — перші три чверті Х ст.) — це становлення країни, формування Русі, її території, населення. Розквіт держави, її культури, економіки і апогей її могутності і слави — ось характерні риси часів правління другої групи (кінець X — початок XII ст.).