Негативні ефекти глобалізму

Прискорення темпів глобалізації призвело до виникнення у світі опозиційного до неї політичного руху антиглобалізму. Антиглобалісти звинувачують глобалізацію в тому, що вона збільшила нерівність і деградацію навколишнього середовища. Невдоволення глобалізацією характерне як у країнах, що розвиваються, так і в країнах із розвинутою економікою. Перенесення виробництва із розвинутих країн у країни з дешевшою робочою силою приводить до ліквідації робочих місць і безробіття в першому світі. Наприклад, на Середньому Заході США глобалізація виробництв і їх оптимізація спричинила зниження конкурентоспроможності місцевих підприємств промисловості та сільського господарства, знижуючи цим якість життя їх працівників.

Дехто також вбачає зростаючу проблему у впливі глобалізації на культуру. Паралельно з глобалізацією економік та торгівлі, культура імпортується та експортується також. Проблема в тому що міцніші, більші країни такі як США, можуть заполонити культури інших, менших країн, призводячи до того, що їхні традиції та цінності зникнуть. Цей процес також інколи відносять до американізації або Макдональдизації.

Позитивні ефекти

Глобалізація, зумовлена доцентровими тенденціями світових інтеграційних процесів, покликана консолідувати планетарне співтовариство на грунті єдиного в глобальному масштабі економічного простору. В геометричній прогресії всеохоплююча економічна інтеграція в наш час формує єдину транснаціональну систему господарства — глобальний економічний моноліт. Процес інтернаціоналізації виробництва настільки втягує народи, країни, регіони у єдиний світовий мегасоціум, що це само собою, треба сподіватись, нівелює в майбутньому суть і обрис національно-державних утворень. Державні структури з часом почнуть розчинятися, їх військово-політичні потенції — сомоанулюватися, міждержавні кордони — руйнуватися. Загальна економічна інтеграція, усуваючи міжнаціональні бар'єри, руйнуючи міждержавні кордони, розчиняючи власне самі національно-державні утворення, об'єктивно покликана трансформувати ці утворення в єдину, цілісну, неподільну міжнаціональну спільність — глобальний соціомоноліт — з єдиним наднаціональним центром координації, управління, контролю…

Доцентровий вектор інтеграційних процесів однозначно диктує формування моноцілісного світового устрою.

Перспектива формування цілісного, неподільного світу в процесі глобальної економічної інтеграції — об'єктивна неминучість, зумовлена природною ходою суспільної еволюції. Отже, — вона виправдана. Насамперед тому, що в міру формування соціально-економічного в глобальному вимірі моноліту зникнуть будь-які підстави для міжнаціонального суперництва, ворожнечі і конфліктів. Цілісний, неподільний світ на грунті єдиного економічного простору тим хороший, що він виключить з життя людського можливість зіткнення у вигляді руйнівних війн. Відтак доцентрова тенденція глобалізаційних процесів об'єктивно покликана забезпечити самовиживання людської цивілізації і її прогрес.

Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства. Глобалізація виражається в таких процесах:

• зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;

• зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;

• виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Поділ|поділка| на колишні світи: «перший», «другий», «тре­тій|» (або треті країни) - застарів. Сьогодні в якості ядра залишається постіндустріальний світ|світ|, що представлений|уявляти| трьома основними центрами: США, Європейські країни, Японія, і об'єднує меншу частину|частину| людства. Це найсильніші і могутніші|усемогутні| держави. У них передові і складні технології, засоби|кошти| виробництва, найякісніші товари і більше всіх капіталів.

Держави напівпериферії та периферії, складають більшу частину людства. Напівпериферія займає|позичає| про­міжну| позицію між ядром і периферією. Це розвинені індустріальні країни, які так само, як і по­стіндустріальні|, експортують свої товари, але|та| у них немає багатства, влади і впливу, як у|в| постіндустріальних. Більшість технологічних досягнень, якими озброєна| національна промисловість цих країн, запозичені у||в| високоіндустріальних країн —-| країн ядра. У напівпериферію входять країни, що інтенсивно розвиваються|, з|із| динамічною економікою і політикою: Бразилія, Чілі|Чілі|, Мексика, Китай, Росія та ін.

Країни периферії - найбідніші і відсталіші держави| Африки і Латинської Америки є постачальниками| сировини, яка у них не переробляється, а експор­тується|. Благополуччя цих країн залежить від експорту сировини|, а технології і капітал надходять|надходять| із західних інвес­торів|.

Отже, на глобальному рівні суспільство|товариство| перетворюється на світову систему, яку ще називають світовими співтовариством|. Це світове співтовариство порівнюють з|із| глобальною комунікаційною системою|||. Тому деякі вче­ні| вважають|лічать|, що для опису цієї нової ситуації підхо­дить| образ|зображення| суспільств|товариств| - мереж|сітей|, де відбувається|походить| безперервний обмін інформацією. Завдяки наявності глобальних ком­унікаційних| мереж|сітей| суспільства|товариства| не ізольовані від інших|, а включені в світову систему.