Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі.

2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник.

3. Богоявленский Д.Н. Психология усвоения знаний в школе.

4. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах.

5. Програми для середньої загальноосвітньої школи.1-4 класи. - К.: Початкова школа.

6. Л.К. Нарочна та ін. Методика викладання природознавства

7. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Ґенеза, 1999. - 368 с.

Мінченко Інна Іванівна,

учитель початкових класів

Калинівського навчально-виховного комплексу

«загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів –

дошкільний навчальний заклад»

Городищенської районної ради

Формування природознавчої компетентності молодших школярів засобами інноваційних підходів до викладання предмета

Формування природознавчої компетентності – складний вид пізнавальної діяльності учнів, який потребує безпосереднього керівництва ним з боку вчителя.

Суть керування пізнавальною діяльністю учнів при формуванні природознавчої компетентності полягає в тому, щоб допомогти дітям у певному матеріалі ( текстах, зображеннях, натуральних об’єктах, результатах спостережень, презентаціях) виділити основні ознаки, узагальнити їх, зробити висновки, дати доступне дітям визначення нового поняття.

З перших уроків природознавство викликає у дітей інтерес. Вони з цікавістю знайомляться з підручником, відновлюють у пам'яті елемен­тарні знання про природу. Однак уже через кілька уроків частина шко­лярів втрачає інтерес до предмета. Чому так відбувається? Одна з голов­них причин криється в особливостях курсу природознавства. Його ме­ту – формування уявлень та елементарних понять про об'єкти і явища природи, взаємозв'язки і взаємозалежності між ними – неможливо до­сягти тільки шляхом запам'ятовування і відтворення окремих фактів. Необхідно забезпечити розумову діяльність учнів, їх пізнавальну ак­тивність і самостійність. А у класі є діти різного рівня розвитку, що зумовлено як біологічними факторами, так і якістю попереднього на­вчання. Тож від урахування індивідуальних особливостей школярів значною мірою залежить успішне засвоєння природничих знань, умінь і навичок на одних уроках, їх розширення, узагальнення чи конкрети­зація і використання – на інших.

Спостереження за учнями на уроках, аналіз їхніх дій виконання пись­мових і практичних завдань, у тому числі й домашніх, активності у позаурочній та позашкільній роботі з природознавства дозволяють роз­поділити молодших школярів на три групи.

I. Учні глибоко і свідомо засвоюють передбачені програмою знання з природознавства, а також знання про способи виконання власне пред­метних розумових та організаційних дій. На їх основі оволодівають уміннями: власне предметними, розумовими й раціональної навчально-пізнавальної діяльності.

Діти з інтересом виконують різні завдання, виявляють активність та самостійність, цікавляться додатковою інформацією про природні об'єкти.

II. Учні засвоюють знання, однак під час їх відтворення часто не мо­жуть довести власну думку, пояснити окремі терміни, а застосовуючи предметні, розумові чи організаційні вміння, допускають неточності в окремих діях та послідовності їх виконання. Школярі виявляють певний інтерес до визначених завдань, проте в роботу включаються лише на вимогу вчителя. Беруть участь у позакласних і позаурочних заходах з природознавства.

III. Учні засвоюють лише окремі факти, не володіють прийомами предметної, розумової і організаційної діяльності. До визначених за­вдань інтересу не виявляють. Працюють тільки під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя. [1, с.114]

Застосування інтерактивного навчання на уроках природознавства зможе в повній мірі реалізувати завдання, які поставлено новим Державним стандартом початкової освіти щодо вивчення освітньої галузі «Природознавство» [2], а саме:

• виховання соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів природного середовища, здатна мислити, бережливо ставиться до природи, людей і самого себе;

• формування на доступному рівні цілісної природничо-наукової картини світу, що охоплює систему знань, яка відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини;

• розвиток розумових здібностей учнів, їх емоційно-вольової сфери, пізнавальної активності та самостійності, здатності до творчості, самовираження і спілкування;

• забезпечення єдності інтелектуального та емоційного сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю

• засвоєння традицій українського народу у відносинах людини з природою;

• оволодіння доступними способами пізнання предметів і явищ природи та суспільства.

Основною формою організації процесу навчання природознавства є уроки, які тісно пов'язані з позаурочними й позакласними заняттями. Серед уроків виділяються такі типи: вступний, комбінований, узагальнюючий, предметний, екскурсія.

Навчання природознавства здійснюється методами, в яких ураховуються їх внутрішня (зміст) і зовнішня (форма) сторони. Внутрішню сторону відображають методи за рівнем пізнавальної самостійності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький (пошуковий). А зовнішню – методи за джерелом знань: словесні (бесіда, розповідь, пояснення), практичні (дослід, практична робота, спостереження), наочні (використання натуральних, образотворчих, аудіовізуальних засобів наочності, моделей). Зазначені методи поєднуються. Обов'язковою умовою поєднання є відповідність змісту методу його формі, тобто зовнішньої сторони - внутрішній. Наприклад, репродуктивна бесіда, евристична бесіда, репродуктивна розповідь, проблемний виклад, репродуктивна, практична робота, дослідницька практична робота.

Головними критеріями вибору методів у кожній логічно завершеній частині змісту теми виступають власне педагогічні й дидактичні цілі, предметний зміст, навчально-пізнавальні можливості школярів, тобто рівень їхньої підготовки. Крім того, враховуються матеріальні умови, час, що відведений для навчання, суб’єктивні можливості вчителя.

Якість уроків залежить не тільки від оптимального вибору методів, але й від ефективного використання засобів наочності: натуральних, образотворчих, аудіовізуальних, моделей. Це зумовлено специфікою змісту природознавства та віковими особливостями пізнавальних процесів у молодших школярів.

Інтерактивне навчання в цьому контексті дозволяє застосувати більше методів навчання на уроці, підвищує рівень знань учнів з природознавства, створює в їхній свідомості чіткі уявлення, формує вміння узагальнювати свої знання в поняттях та навички «спілкування» з довкіллям, допомагає дітям осмислити закономірні зв'язки між явищами, розвиває комунікативну компетентність, формує практичні уміння і навички.

У своїй практиці я широко використовую інноваційні підходи до викладання предмета, а саме, презентації, аудіо і відео записи. На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчального матеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об’єктами та явищами природи, використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.

Природознавство тісно пов'язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках можна використовувати краєзнавчий матеріал, пов'язуючи навчання з життям.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, можна зробити висновок, що готуючись до будь-якого типу уроку природознавства, необхідно дотримуватись таких положень:

- Навчати дітей так, щоб вони розуміли, що, чому і як треба робити, і ніколи не виконували вказівок учителя механічно.

- Навчаючи, слід застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності, поєднувати аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням.

- Те, що учням невідомо, слід логічно пов’язувати з вивченим. Де немає логічного зв’язку між засвоєним і засвоюваним, там немає усвідомленого навчання.

- Слід пам’ятати, що головне – не знання предмета, а особистість, яка формується. Навчити і виховувати потрібно так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки – суб’єктом його активного освоєння.

- Кожний урок повинен, перш за все, розв’язувати певне завдання.

- Готуючись до уроку вчитель має визначити основні етапи уроку, послідовність методів і прийомів навчання, характер завдань для учнів і способи керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

- Учням на уроці треба чітко сформулювати тему, поставити навчальну мету, визначити конкретні завдання уроку. У поурочному плані, який відображає структуру уроку, обов’язково потрібно передбачити всі структурні елементи уроку, зокрема, зміст і послідовність різних педагогічних прийомів. На уроці необхідно раціонально використати кожну хвилину для здійснення навчального процесу.

- На уроках природознавства вчитель має забезпечити формування в учнів світогляду на основі осмислення зв’язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

- Важливою вимогою до сучасного уроку є дотримання дидактичних принципів в їх взаємозв’язках та єдності.

- Необхідно на уроці здійснювати індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

- Вчитель на уроках природознавства має запобігати перевантаженню дітей. Для цього потрібно уникати одноманітності в навчальній роботі – чергувати словесну інформацію із виконанням практичних завдань, вправ, проведенням дослідів, заповнення схем, таблиць тощо.

Якість уроку не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини [3].

Список літератури

1. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах. //Київ «Веселка», 2010.

2. Державний стандарт початкової загальної освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. N 462) – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/462-2011-п

3. Режим доступу: http://www.bestreferat.ru/referat-137959.html

Мигаль Тетяна Миколаївна,

вчитель початкових класів

Новоукраїнського навчально-виховного комплексу

«Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» Чорнобаївської районної ради Черкаської області