.Висновок.

Отже ми бачимо, що однієї з важливих задач загального догляду за хворими є створення і забезпечення у відділенні лікувально охоронного режиму так як хвороба порушує нормальну взаємодію людини і сере­довища, що її оточує. Ми бачимо що основою лікувально-охоронного режиму є суворе дотри­мання розпорядку дня, який забезпечує фізичний і психічний спокій хворого.

Порушення хворим лікувально-охоронного режиму, призначеного лікарем, може викликати важкі наслідки для хворого, аж до смертельного результату, це ще раз підкреслює важливість ліквально-охронногорежиму.

11. Лікування комплексне та індивідуальне. Основні лікарські засоби специфічної дії, характеристика кожної групи лікарських засобів

Лікування запальних захворювань має бути комплексним і включати в себе: 1) Етіотропне лікування, спрямоване на ліквідацію збудника. З цією метою застосовуються антибактеріальні препарати, сульфаніламіди і при виявленні специфічної етіології захворювання використовуються відповідні препарати; 2) Підвищення імунного захисту; 3) Підвищення загальної резистентності організму до інфекцій (застосовують препарати групи біостимуляторів); 4) Фізіотерапія; 5) У певних випадках, при відсутності ефекту від консервативної терапії, застосовують хірургічне лікування.

КОМПЛЕКСНА ТЕРАПІЯ ВКЛЮЧАЄ В СЕБЕ:

1)антибактеріальну; 2) дезінтоксикаційну; 3) десенсибілізуючу; 4) імунотерапію; 5) ферментотерапию; 6) немедикаментозний лікування.

Альтернативні схеми: • офлоксацин 400 мг в/в 2 рази в день + метронідазол 500 мг в/в 3 рази в день протягом 14 днів; • ципрофлоксацин 200 мг в/в 2 рази в день + доксициклін 100 мг в/в (або всередину) 2 рази в день + метронідазол 500 мг в/в 3 рази в день. Якщо таке лікування здійснити неможливо, то призначають антибіотики на 14 днів. При цьому необхідно використовувати препарати, ефективні відносно N. gonorrhoeae (фторхінолони, цефалоспорини), С. trachomatis (тетрацикліни, макроліди), анаеробних бактерій (метронідазол).

ІНДИВІДУАЛЬНА ТЕРАПІЯ :

На підставі вивчення індивідуальної імунограми хворої в комплексному лікуванні можуть бути застосовані імунотропні препарати, які наведено нижче.

Інтерферони, ферментотерапія , Місцева терапія, фізіотерапі

ЕТІОТРОПНЕ ЛІКУВАННЯ

До антибіотиків відносять речовини, які проду­куються будь-якими організмами і здатні вибірково вбивати мік­роорганізми (бактерії, гриби, віруси та ін.) або пригнічувати їх життєдіяльність.

Основні принципи антибіотикотерапїї.

1.                  Ідеальною вимогою для раціонального, цілеспрямованого ефективного лікування є виділен­ня, ідентифікація збудника та визначення його чутливості до антибіотика, адекватно підібраного для даного хворого. При багатьох інфекційних хворобах, спричинених одним видом збудника (черев­ний тиф, лептоспіроз, бешиха, скарлатина, сибірка, висипний тиф, чума та ін.), вже при встановленні клінічного діагнозу можна визначити найбільш ефективний препарат. Якщо хвороба поліетіологічна (гнійний менінгіт, пневмонія, сепсис, харчові токсикоінфекції), потрібне визначення антибіограми. Слід лише враховува­ти, що згідно з клінічними спостереженнями, якщо немає вибору, то й антибіотик, до якого збудник малочутливий або нечутливий, може дати позитивний клінічний ефект в організмі хворого.

2.                  Вибір найбільш активного і найменш токсичного препарату (див. табл. 1).

3.                  Своєчасність і певна тривалість введення антибіотика для досягнення і закріплення терапевтичного ефекту.

4.                  Визначення дози, методу і кратності введення препарату (додержання певних інтервалів). Це потрібно для створення ста­лої терапевтичної концентрації препарату в крові, інших рідинах і тканинах організму, які мають в 2—4 рази перевищувати міні­мальну антибактеріальну концентрацію (МАК) для даного збуд­ника.

5.                  Комбінування антибіотиків між собою і з іншими лікарськи­ми засобами для посилення (потенціювання) антибактеріального ефекту.

6.                  Урахування можливості побічної дії антибіотиків під час лікування. Можливість отримати нові антибіотики пов'язана зі скринінгом нових природних речовин, хімічною трансформацією відомих анти­біотичних структур, хімічним синтезом нових сполук (С. М. Навашин). Особливо ефективні дослідження по створенню новихбеталактамів — пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, монобактамів, інгібіторів беталактамаз (захисних ферментів стійких штамів бактерій).

Характеристика основних видів антибіотиків.    

1. Пеніциліни — ан­тибіотики, які належать до першочергових. Основним представни­ком природних пеніцилінів є бензилпеніцилін, 

Крім пеніцилінів широко використовуються цефалоспорини, левоміцетини, інгібітори беталактамаз (сульбактам, тазобактам), тетрацикліни, аміноглікозиди, стафілококів мають перевагу над цефалоспоринами, аміноглікозидами, тетрациклінами та ін. До рифаміцинів чутливі і деякі інші бактерії, збудник дифтерії, рикетсії, хламідії. Використовую­ться в лікуванні хворих на туберкульоз, стафіло- і стрептококові хвороби, сибірку, рикетсіози, легіонельоз, бруцельоз, хламідіози. Останнім часом отримано нові похідні рифампіцину пролонгованої дії (рифапентин, рифабутин).

2. Поліміксини — група антибіотиків, які вибірково впливають на грамнегативні бактерії, зокрема на кишкову і синьогнійну палич­ку, клебсіели, єрсинії, шигели, бруцели, меншою мірою на саль­монели.

Дуже важливою групою препаратів за значенням у лікуванні хворих на бактеріальні інфекції та за інтенсивністю розвитку до­сліджень є фторхінолони

Фторхінолони мають високу антибактеріальну активність, широкий спектр дії, до них зберігають чутливість полірезистентні грампозитивні і грамнега­тивні бактерії. 

Сульфаніламідні препарати активні щодо грампозитивних та грамнегативних коків (стрептокок, стафілокок, пневмокок, гоно­кок, менінгокок), грамнегативних бактерій (кишкові палички, ши­гели, сальмонели, клебсієли, лістерії), діють також на холерний вібріон, збудників орнітозу, лепри та ін. 

Похідні нітрофурану. До цієї групи хіміотерапевтичних засобів належать фуразолідон, фурагін, фуразолін, фурацилін, фурадонін. Вони відрізняються широким спектром дії — на грампозитивні бактерії, збудники орнітозу, трахоми, найпростіші. Дія нітрофура-нових препаратів полягає у пригніченні клітинного дихання, що призводить до зупинки росту та розмноження мікроорганізму.

Похідні оксихіноліну мають значну антибактеріальну, антипа-разитарну, протигрибну активність. Застосовують їх переважно при кишкових інфекціях. Ентеросептол, нітроксолін, інтестопан, мексаформ, мексаза пригнічують патогенну флору кишок і не впливають на сапрофітів (еубіотики).

Налідіксова кислота (невіграмон, неграм) ефективна при хворо­бах, спричинених грамнегативними бактеріями: кишковою, дизен­терійною, черевнотифозною паличками, протеєм, впливає на шта­ми, резистентні до антибіотиків і сульфаніламідних препаратів.

Засоби, що застосовують при протозойних хворобах. Хіміотера­пія відіграє важливу роль в лікуванні хворих на протозойні хво­роби.