Тема 12. Країни латинської америки

Політичну незалежність країни Латинської Америки здобули у ХІХ столітті під час національно-визвольної боротьби. Тоді ж у них утвердилась республіканська форма правління. За рівнем свого економічного розвитку більшість із них була аграрними країнами. Лише Мексика, Бразилія, Аргентина були аграрно-індустріальними країнами. Надра країн Латинської Америки були багаті на такі корисні копалини, як мідь, нафта, селітра, олово та ін.

Попит під час Першої світової війни на продукти харчування і сировину сприяв розвитку економіки таких латиноамериканських країн як Куба, Венесуела, Перу, Болівія, Еквадор, Уругвай, Парагвай. У них зароджувалися пролетаріат і національна буржуазія.

В аграрному секторі усіх латиноамериканських країн була система крупних латифундій, земельні ділянки були досить великими. У них переважно склалось монокультурне виробництво сільгосппродукції (в Аргентині – м’ясо, на Кубі – цукор, у Бразилії – кава). У Бразилії 0,3% усіх господарств розміром від 10 тис. га і вище зосередили 25% усієї земельної площі. Приблизно таким же було становище в Чилі, Аргентині.

Власниками великих земельних масивів були також іноземні монополії: каучукові плантації Форда в Бразилії, нафтові поля “Стандарт Ойл компані” у Венесуелі, Мексиці, Болівії; “Юнайтед Фрут компані” перетворила в суцільні плантації території Нікарагуа, Сальвадору, Гватемали.

Мільйони селян зовсім не мали землі. Боргова залежність від землевласників змушувала їх відробляти борги своєю працею на плантаціях. Як правило, в такому становищі були індіанці і негри. Білі громадяни країн Латинської Америки (нащадки іспанських і португальських завойовників) були власниками плантацій, інших засобів виробництва.

Протягом 1918-1923 рр. у країнах Латинської Америки відбувалися масові виступи трудящих проти своєї і іноземної буржуазії. Цю боротьбу очолили тільки-що утворені Комуністичні партії Бразилії, Аргентини, Чилі, Уругваю, Мексики.

Національна буржуазія зі свого боку вела боротьбу проти іноземної буржуазії і земельної олігархії. Причому в цьому питанні вони діяли досить солідарно, використовуючи Панамериканський союз і конференції, які він проводив.

У роки економічної стабілізації США зміцнили свої політичні й економічні позиції в країнах Латинської Америки, витісняли насамперед Англію. Так, у Бразилії їх інвестиції зросли з 50 до 431 млн. доларів, у Чилі – з 15 до 483 млн. доларів у Перу – з 35 до 169 млн. доларів В цілому капіталовкладення США порівняно з довоєнним періодом у країни Латинської Америки зросли майже на 100%.

США не тільки вкладали інвестиції в економіку країн Латинської Америки, але і надавали їм позики. За період з 1914 по 1928 р. США надали їм позику на суму 2 млрд. доларів. Це було використано для посилення їх залежності від США. Між країнами Латинської Америки в цей час досить частими були війни. США і в цьому питанні відігравали вирішальну роль. Вони спонукали окремі країни до воєн (1928 р. між Болівією Парагваєм за нафтові поля), вони виступали і в ролі миротворців.

США відстоювали свої інтереси і в тому випадку, коли робітничий і селянський рух загрожував пануванню американських монополій. У разі безпосередньої загрози господарюванню американських монополій США вдавалися до прямої воєнної агресії (як це було в Нікарагуа у 1925 р.). Там партизанська війна йшла з 1925 до 1934 р. Лідер повстанської армії Сандіно був вбитий. Він воював під гаслом: “Краще вмерти патріотом, ніж гнити рабом!”. США забезпечили прихід до влади в Нікарагуа Самоси, який вірно служив американським монополіям. У Сальвадорі боротьбу селян очолив Фарабундо Марті під гаслом: “Землі і волі!”. Він також був вбитий.

Економічна криза привела до згубних наслідків в економіці країн Латинської Америки. Монокультурне виробництво призвело до однобічного експорту і залежності від світового ринку. Попит на продукцію країн Латинської Америки різко скоротився. Це призвело до скорочення прибутків і дальшого злидарювання мільйонів чоловік.

Масове знищення готової промислової і сільськогосподарської продукції стало нормою. Число безробітних досягло 5 млн. чол. Повстання селян у Бразилії, страйк у Гондурасі, Чилі, Аргентині та інших країнах зазнали поразки.

У політичному житті країн Латинської Америки виникло таке явище як каудільїзм. Це – панування реакційних диктаторів, які нерідко починали свою діяльність під ліберальними і радикальними гаслами. За своїм соціальним статусом, каудільйо були, як правило, військовими і в проведенні військових переворотів спирались на армію. Причинами появи каудільїзму були відсутність демократичних свобод, великий вплив армії і церкви, засилля землевласницької олігархії в політичному житті, слабкість національної буржуазії, а також робітничого класу і політичних партій пролетаріату.

Державні перевороти і війни були проявом суперництва між пануючими кланами і засобом іноземних держав збереження свого впливу в країнах Латинської Америки.

Лише в декількох країнах Латинської Америки, а саме, в Перу, Чилі і на Кубі утвердились демократичні режими, зміцніли позиції національної буржуазії. Саме цим слід пояснити відмову в 1933 р. США від політики “великого кийка” і перехід до політики “доброго сусіда”.

З другої половини 30-х років в країнах Латинської Америки значно зміцнили свої позиції фашистська Німеччина, Італія, Японія. Німеччина заохочувала переселення німців в Аргентину, Бразилію, Уругвай (туди переселилося 1,5 млн. німців), щоб створити свою потужну діаспору, яку можна було б використати і при вирішенні стратегічних питань.