2. Засоби замінної терапії при захворюваннях шлунка.

При недостатній секреторній функції залоз шлунка у зв’язку з органічними пошкодженнями застосовують препарати замінної терапії – натуральний шлунковий сік, кислоту хлороводневу розбавлену, пепсин, ацидин-пепсин.

Соляна кислота, як один із основних компонентів шлункового соку, створює необхідне кисле середовище в шлунку, максимально сприятливе для прояву травної дії пепсину. При введенні її розчинів у шлунок вона частково зв’язується з харчовими продуктами, частково нейтралізується слизом шлункового соку, вмістом дванадцятипалої кишки, що може закидатися у шлунок, наприклад, при ахілії. Тільки незв’язана частина введеної соляної кислоти створює кислий фон вмісту шлунка.

Соляна кислота введена у шлунок до їди, стимулює секрецію шлункового соку, переводить неактивний фермент пепсиноген в активний пепсин. При вживанні її під час їжі сприяє розчиненню сполучної тканини м’ясних продуктів, гальмує перехід недостатньо перетравленої їжі з шлунка в кишку, зменшує процеси бродіння. Внаслідок цього зникає печія, відрижка, біль в надчеревній ділянці. Цінною властивістю соляної кислоти є здатність стимулювати продукцію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну – стимуляторів зовнішньо-секреторної функції підшлункової залози і печінки, сприяє всмоктуванню заліза в тонкій кишці.

Кислоту хлороводневу розбавлену часто в комбінації з пепсином, призначають при ахілії шлунка, гіпацидних станах, гіпохромній анемії (в комбінації з препаратами заліза).

Пепсин – фермент, який має здатність розщеплювати білки (протеолітична дія) до пептидів, частково до амінокислот. Це здійснюється в шлунку при рН 1,4 - 2,5. При підвищенні рН протеолітична активність пепсину зменшується, а при рН більше 6 його дія припиняється. В 12-палій кишці під впливом ферментів підшлункової залози пепсин руйнується.

Натуральний шлунковий сік – найкращий препарат замінної терапії при недостатності шлункових залоз. Діючими речовинами є хлороводневі кислота, пепсин та інші ферменти шлунка. З метою рефлекторного збудження секреції травних залоз також застосовуються препарати з рослин – трави золототисячника, ромашки лікарської, кореня кульбаби, квіток бузини чорної, також кислі фруктові соки.

ПРЕПАРАТИ:

1. Кислота хлороводнева розведена (Acidum hydrochloridum dilutum) В.р.д. всередину 2 мл (40 крапель), В.д.д. – 6 мл (120 крапель).

2. Пепсин (Pepsinum) – порошок.

3. Натуральний шлунковий сік (Succus gastricus naturalis) – фл. по 100 мл.

4. Ацидин-пепсин (Acidin-pepsinum) – таб. по 0,25 і 0,5.

5. Настойка гірка (Тinctura Amara) фл. по 25 мл.

3. Засоби, що пригнічують секрецію залоз шлунка (противиразкові засоби).

Піренцепін (Pirenzepine) – таблетки 0,025 і 0,05; амп. 0,01 сухої речовини V – 2 ml.

Селективний блокатор М₁-холінорецепторів слизової шлунка – вибірково пригнічує секрецію залозами шлунка соляної кислоти і пепсиногена, не виявляє суттєвого впливу на М-холінорецептори серця, гладких м’язів ока, слинних залоз і інших органів.

Застосовують для лікування гострих і хронічних виразок шлунка і 12-палої кишки, гастритів з підвищеною кислотністю шлункового соку, виразкових уражень ШКТ, що пов’язані із застосуванням не стероїдних протизапальних засобів. При гіперсекреції доцільно застосовувати у сполученні з блокаторами Н₂-рецепторів і антацидними засобами.

Препарат, як правило, добре переноситься , не слід призначати в перші 3 місяці вагітності.

Блокатори Н₂-рецепторів (гістаміночутливих рецепторів). Гістамін є одним із активних медіаторів збудження шлункової секреції з виділенням соляної кислоти і пепсина. Відомі антигістамінні препарати не блокують ці рецептори (вони блокують лише Н₁-рецептори).

До цієї групи речовин відносяться:

Ранітідин Ranitidine (син. Ацилок, Гістак) – таб. 0,15.

Фамотидин Famotidine (син. Квамател) – таб. 0,02 і 0,04 амп. 0,02 суха речовина 5 мл.

Призначають препарати для лікування виразкової хвороби шлунка і 12-палої кишки і інших станів, що вимагають зниження гіперацидності шлункового соку.

Препарати добре переносяться, але можливі головний біль, головокружіння, закреп або пронос, нудота, в рідких випадках шкірна висипка, порушення функції печінки.

Препарати не слід призначати при вагітності і під час годування грудьми.

Омепразол (Omeprazole) – капс. 0,02 – це представник нової групи високоефективних противиразкових засобів. Омепразол є сильним інгібітором шлункової секреції. Дія препарату пов’язана з його здатністю інгібувати Н⁺/К⁺ - АТ Фазу секреторної мембрани парієнтальних клітин і блокувати активність протонного наносу, перешкоджає доступ іонів водню у порожнину шлунка, що супроводжується глибоким пригніченням кислотоутворення в шлунку, окрім того, володіючи високою ліофільністю, препарат легко проникає в паріетальні клітини слизової оболонки шлунка, концентрується в них і виявляє цитопротекторну дію.

Препарат ефективний в різних стадіях виразкової хвороби, в тому числі пептичних виразках, що не піддаються лікуванню іншими проти виразковими засобами.

При наявності хелікобактерної інфекції рекомендують застосування омепразола разом з кларитроміцином або амоксициліном і метронідазолом із колоїдним субцитратом вісмута.

При застосуванні омепразолу можливі диспепсичні явища. Препарат підсилює дію кумаринових антикоагулянтів і дифеніна, сповільнює виведення бензодиазипінових транквілізаторів (сибазон).

Антацидні засоби – це слабі луги, які здатні безпосередньо зв’язувати і нейтралізувати HCl шлункового соку. Емпіричне застосування лугів нараховує декілька тисячоліть (потовчені корали, мрамор, крейда). Сучасних антацидів багато, відрізняються вони за буферною активністю (ємкістю), тривалості дії, в’яжучим властивостям, здатності утворювати в результаті реакції з HCl захисний гель, нарешті, за ступенем резорбції в ШКТ та за вартістю. За здатністю всмоктуватися антациди ділять на резорбуючі та нерезорбуючі.

Резорбуючі антациди – це натрію гідрокарбонат та кальцію карбонат.

Натрію гідрокарбонат (сода) добре розчинний, швидко розподіляється у шлунковому вмісті і виявляє швидкий ефект, зупиняє печію і болі.

Na HCO₃ + HCl →NaCl + CO₂ + H₂O.

Вуглекислота (СО2), накопичуючись у шлунку, може викликати перфорацію його стінки у хворих на виразкову хворобу.

Особливо неприємний феномен секреторної віддачі: внаслідок подразнення слизової вуглекислотою настає друга хвиля секреції HCl і пепсину. Це повертає хворого у вихідне положення, тому сода як лікувальний антацид не застосовується, але використовується як засіб «домашньої аптечки» в побуті при печії.

Нерезорбуючі антациди.

Складають основу тривалої антацидної терапії і включають: магнію оксид, магнію карбонат основний, магнію трисилікат, алюмінію гідрооксид.

Препарати магнію проявляють послаблюючий ефект, препарати алюмінію – закріплюючий, тому їх, як правило, комбінують.

При правильному дозуванні і курсовому лікуванні препарати цієї групи, як правило, добре переносяться і, якщо немає ниркової недостатності, рідко викликають неприємності.

Здатність утворювати у шлунку захисний гель є безперечною перевагою, що рекламується фірмами. Але цю перевагу не слід перебільшувати: досліди показали, що гель не фіксується на слизовій і його цитозахисна дія сумнівна, до того ж його присутність у шлунку обмежується 20-30 хв.

На основі нерезорбуючих антацидів створені комбіновані препарати:

1. Алмагель (Almagel) – Al(OH)₃ + Mg (OH)₂; Алмагель А містить анестезин, 170 мл.

2. Маалокс (Maalox) – Al (OH)₃ + Mg (OH)₂ – таб., фл. 250 мл, пак. по 15 мл суспензії; Маалокс - 70 – також у подв. к.

3. Фосфалюгель (Fosfalugel) – Al (HPO₃)₃, крім лугу містить гелеутворюючі добавки – пакети 16,0.

4. Рені (Renni) – Ca CO₃ + Mg CO₃ – таб.

5. Алюмаг (Alumag) – Al (OH)₃ + MgCl₂.

6. Вікалін, Вікаїр (Тав. «Vicalinum»), (Гав. «Vicairum») Ca HCO₃ + Mg CO₃ (крім лугів містять інші компоненти, в тому числі вісмуту нітрат основний).

Ці препарати проявляють комплексну дію: CaHCO₃ i MgCO₃ – антацидну.

Вісмуту нітрат основний – в’яжучу.

Гавіскон Форте містить натрію альгінат і калію бікарбонат. Після прийому всередину препарат починає взаємодіяти з шлунковим соком, утворюючи шар гелю альгінової кислоти на його поверхні, який має близький до нейтрального значення рН та який ефективно омиває стінки шлунка, запобігаючи гастроезофагальному рефлюксу. Препарат не всмоктується і не має

системної дії. Препарат можна застосовувати вагітним та у період годування груддю. Препарат не взаємодіє з іншими лікарськими засобами.

Де-нол (De-Nol) – таб. 0,12 – вісмуту трикалію дицитрат.

Подібно вісмуту нітрату основному, де-нол – антацидний засіб. Але при прийомі всередину (у вигляді таблеток) де-нол поступово утворює колоїдну масу, що розподіляється по поверхні слизової оболонки шлунка, обволікає парієнтальні клітини, проявляє не тільки антацидну дію, але й цитопротекторну. Також препарат проявляє знезаражувальну дію на пілоричні хелікобактерії.

Препарат добре переноситься, але можливі нудота, блювання. Кал при лікуванні забарвлюється в чорний колір.

Не рекомендують призначати при тяжких ураженнях функції нирок.

Сукралфат (Sucralfate) Вентер, антепсин – основна алюмінієва сіль октасульфата сахарози. Препарат проявляє антацидну, адсорбуючу і обволікаючу дію. Нейтралізує кислоту шлункового соку, пригнічує секрецію пепсину. При поступленні у шлунок на поверхні слизової оболонки утворює полімерну захисну плівку і проявляє цитопротекторну дію. При застосуванні можливі запори.

Не слід призначати з тетрациклінами (порушується всмоктування тетрациклінів).

Протипоказаний препарат при тяжких ураженнях нирок, вагітності.