18.4. Види спілкування

Залежно від контингенту учасників спілкування мо­же бути міжіндивідним, індивідно-груповим та міжгруповим.

За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосеред­коване спілкування, за тривалістю — короткочасне і тривале, за за­вершеністю — закінчене та незакінчене.

О Специфічним є так зване особистісне спілкування, яке має свою мету, засоби і прийоми (М. І. Бобнєва).

Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відігра­ють істотної ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не "транслюється" в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті лю­дини — забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не завжди важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та його

18 Спілкування 401

п одії включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їх оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і мо­жуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні.

Те саме можна сказати і про значення спільної діяльності для особистісного спілкування. Виконання будь-якої діяльності перед­бачає особистісне спілкування тією мірою, якою в ній виявляються і реалізуються звернені до партнера якості особистості, які дають змогу зробити щось для нього і з ним.

Таким прикладом є прояв любові у п'єсі О. Арбузова 'Токи мандрів": "Хочу, щоб ти захворів, а я буду піклуватися..."

В умовах особистісного спілкування виробляються специфічні межі не лише зовнішньої поведінки, а й "дозволеного" та "очікува­ного" в цій групі розкриття внутрішнього світу особистості та межі її суверенності. На кожному етапі соціального розвитку особистості в конкретному суспільстві на основі засвоєних норм установлюєть­ся певний баланс тенденцій "розкриття" і "закритості" ЇЇ внут­рішнього світу (він стає "двошаровим"). Якщо партнери зі спілку­вання мають схожі нормативно-ціннісні системи, між ними може виникнути особлива форма особистісного спілкування — резонансне спілкування.

Резонансне спілкування, резонансне розкриття внутрішнього світу можливе між людьми з різних етнічних, культурних, статево-вікових груп, професійних та макро- і мікросоціальних груп, але ці люди обов'язково мають належати до особливої спільності з єдиною нормативно-ціннісною культурою, яка й сприяє їх душевному збли­женню.

Резонансне спілкування є вибірковим. Це стосується не лише вибору партнерів, а й змісту спілкування. Тут не відбувається пря­молінійного, вичерпного розкриття внутрішнього світу особистості, воно не зводиться до потоку інформації, обміну насиченими змістом даними тощо. Зовнішньою ознакою резонансного спілку­вання є обмін знаками, натяками. На відміну від "етикетної" фор­ми спілкування, яка має рольовий, ритуальний характер, умовою виникнення резонансного спілкування є відкритість партнерів. Вони "відкриті" всім, але ця відкритість сприймається вибірково, лише "резонуючими" адресатами. Тільки так можливе розкриття внутрішнього світу і навіть підсвідомості особистості (встанов­люється так званий рапорт). При рапортному зв'язку внутрішній світ стає доступним партнерові нібито поза волею самого партнера,

Розділ IV Психологія міжособистісних взаємодій 402

о скільки людина не вдається до активних дій для репрезентації свого внутрішнього світу. Партнер "читає в його душі, яку відкритій книзі".

У звичайному спілкуванні представлені дві реальні сторони — два партнери. Проте взаємне особистісне спілкування — це чудо, і, як будь-яке чудо, не може бути створене довільно, організоване чи випрошене. Разом з тим кожен має свій внутрішній світ і свого "референтного" партнера (його функціями може бути наділений і Абсолют, і "ближній"). Спілкування з "внутрішнім співрозмовни­ком", тобто наш внутрішній світ, — це інтеріоризована й перетво­рена форма особистісного спілкування.

Отже, зв'язки одного індивіда з іншими здійснюються на двох рівнях: на рівні зовнішньої комунікації та у вигляді "присутності" інших у суб'єктивному світі особистості. Це вказує на те, що основ­ним і природним способом існування особистості є її зв'язки з іншими людьми, спілкування з ними. Спілкуючись із людьми, котрі замкнулись у своєму внутрішньому світі, ми відчуваємо дея­кий дискомфорт.

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональ­ну. Це насамперед педагогічне спілкування, яке в навчанні та вихо­ванні є інструментом впливу на особистість учня.

О Педагогічне спілкування — це система методів і прийомів, що за­безпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності, а та­кож організують, спрямовують соціально-психологічну взаємодію педагога та вихованців. Як професійне спілкування викладача з уч­нями на уроці та поза ним (в процесі навчання та виховання) воно має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне та оптимальне) на психологічну оптимізацію навчальної діяльності та відносин між педагогом і учнями, а також всередині учнівського колективу.

Педагогічне спілкування являє собою окремий тип діяльності, що функціонує в структурі педагогічної діяльності поряд з іншими її типами: організаторським, інформаційно-пізнавальним, ціннісно-орієнтаційним. Саме спілкуванню надається статус провідного типу діяльності через те, що воно в цілому виконує Інтеграційну функцію — через нього реалізуються інші види діяльності, а голов­не — цілі навчання та виховання.

Оптимальним педагогічним спілкуванням є таке, при якому:

• створюються найкращі умови для розвитку мотивації учнів і твор­чого характеру навчальної діяльності;

18 Спілкування 403

• в ідбувається сприяння правильному формуванню особистості;

• забезпечується сприятливий емоційний клімат навчання;

• унеможливлюється виникнення психологічних бар'єрів;

• забезпечується управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі;

• максимально використовуються особистісні особливості вчителя.

Найбільш оптимальною для особистісного та психічного функ­ціонування є діалогічна стратегія як найвищий рівень організації спілкування між вчителем та учнями. Діалогічна стратегія виходить з визнання повноцінності та принципової рівноправності учнів, хоча вони й відрізняються за віком, соціальним статусом, рівнем знань і досвіду. У діалогічному спілкуванні вчитель орієнтується не лише на власні потреби, а й на інтереси та потреби учнів. Це спілкування характеризується свободою дискусії, імпровізаційністю, прагненням до творчості, особистісного та професійного зростання, готовністю до пошуку з боку вчителя, домінуванням методів та прийомів, спрямованих на організацію самостійної діяльності учнів, переважанням індивідуального підходу та врахуванням полімотиво-ваності поведінки школяра. Спілкуванню у формі діалогу притаман­на особистісна рівність педагога та учнів, суб'єкт-суб'єктні стосун­ки між ними.

Суб'єкт-суб'єктна специфіка педагогічного спілкування вимагає перегляду ролі вчителя та учнів у їх взаємодії. З одного боку, учень перетворюється з об'єкта зовнішніх впливів на активного суб'єкта власної діяльності, рівноправного партнера по спілкуванню. З іншо­го боку, така зміна позицій вимагає від учителя певного типу уп­равління діяльністю учнів. Сутність такого продуктивного управління полягає у зміні позиції учня, у розвитку його спроможності до само­управління (саморегуляції, самоорганізації, самоконтролю) власною діяльністю. Вчителю необхідно знайти золоту середину, яка б забез­печувала взаємодію, взаємоприйняття, взаєморозуміння без виділен­ня когось із партнерів як домінуючого. Така позиція, безумовно, вимагатиме значної роботи не лише з боку вчителя, а й з боку учнів, до чого обидві сторони спілкування мають бути готові. Діалогічне спілкування в педагогічній діяльності стане правилом тільки за умо­ви формування гуманістичного за своїм характером комунікативного ядра особистості, як у педагога, так і у школяра.

Розділ IV Психологія міжособистісних взаємодій 404