План заняття

Дисципліна: «Всесвітня історія.»

Тема: “ Вступ. Світ на початку XX століття. »

Мета заняття:

- навчальна: - ознайомити студентів із завданнями і структурою курсу, формами і методами організації навчальної діяльності на заняттях та порядком оцінювання;

- визначити особливості державного устрою, політичного життя та соціально-економічного розвитку провідних країн світу;

- провести порівняльну характеристику головних суспільно-політичних рухів.

розвиваюча: - сприяти формуванню у студентів навичок: історичного мислення, зіставлення; аналізу та узагальнення історичного матеріалу;

виховна:-виховувати у студентів почуття патріотизму, толерантності, поваги до історичного минулого своєї держави.

Вид заняття: лекція.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Методи проведення заняття: словесні ( лекція, бесіда);

наочні ( карта; таблиці ).

Методичне забезпечення: - конспект лекції;

• карта « Світ на початку XX століття»

• тестові завдання.

Література

1.Всесвітня історія: 1914 – 1938 рр.: навчальний посібник для 10 кл.

середньої загальноосвітньої школи / авт.- упорядник Я.М.Бердичевський.- К.: А.С.К., 2000

2.Всемирная история: учебное пособие для 10 кл. сред. общеобраз. школы / авт.: Я.М.Бердичевский, Т.В.Ладыченко.- Запорожье: Премьер,2004

3.Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б.Поляка, А.Н.Марковой.- М.: ЮНИТИ, 2000

4.Всесвітня історія: Навч. посіб./ Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2001

5.Пивовар С.Ф., Слюсаренко А.Г., Стельмах С.П. Всесвітня історія. Новітній період. 1900 – 1997 рр. – К.: «Академія», 1998

6.Полянский П.Б. Всемирная история 1914 – 1939 гг.: учебник для 10кл. общеобраз. учеб.заведений.- К.: Ґенеза, 2003

7.Щедріна І.Е. Всесвітня історія у схемах і таблицях. 10 – 11 кл.: навч. посібник. – Х.: Видавнича група «Академія», 2001

Хід заняття

1.Організаційний момент:

- привітання студентів;

- підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями, порядком роботи на занятті.

3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Назвіть основні типи країн, які існували на початку століття, які фактори впливали на їхній статус?

- Назвіть основні риси імперіалістичної стадії розвитку капіталізму.

- Згадайте головні міжнародні події ( зокрема, війни та інші конфлікти.), що відбулись на початку століття.

- Які головні територіальні спори були між країнами світу на цей час?

- Назвіть, відомі вам форми державного правління та територіального устрою в провідних країнах світу.

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

ПЛАН

1. Загальні тенденції соціально – економічного та політичного розвитку світу на початку XX століття.

2. Періодизація світової історії першої половини століття.

3. Загальна характеристика суспільно – політичних рухів.

5.1 Визначними тенденціями світового розвитку першої половини XX ст. стали економічний, технічний прогрес, зростання національно-визвольного та соціального рухів, протистояння демократії та тоталітаризму.

Особливості економічного розвитку - в провідних країнах світу формується індустріальне суспільство, яке характеризується поширенням крупного машинного виробництва ( стає основою економіки), утвердженням ринкової економіки, зростанням міського населення, становленням демократії та правової держави. Більшого поширення набуває наймана праця, яка поширюється на все більше сфер виробництва ( с/госп., сферу послуг тощо), розвиваються новітні галузі промисловості: автомобілебудування, електротехнічна, нафтодобувна і т.д.

Цей період характеризується стрімким розвитком науково – технічного прогресу: виникнення новітніх технологій, машин та механізмів, засобів зв'язку ( поширення електроенергії, автомобілебудування, зокрема конвеєрний метод збирання, системи радіомовлення, телебачення, телефонний зв'язок між континентами (1926 р. між Лондоном та Нью – Йорком). Велика кількість наукових відкриттів були поставлені на службу війні. Цей період характеризується стрімкою мілітаризацією економіки та гонкою озброєнь (збільшення доля виробництва зброї в загальній структурі промисловості та нарощування загальної кількості зброї). Були винайдені найсучасніші, небачені до цього види зброї: танки, літаки, підводні човни, далекобійна артилерія тощо.

Разом з тим, це період загострення різноманітних протиріч, які існували в світі:

• Протиріччя внаслідок нерівномірного розвитку світу. Найбільш розвинуті індустріальні країни світу (США, Велика Британія, Франція, Німеччина) значно випередили решту країн в своєму розвитку. Вони сформували 1 групу держав ( ці країни були імперіями, тобто мали залежні території, економічно розвинуті, визначали світову політику і мали великий вплив на залежні території – колонії). 2 групу держав склали держави відносно потужні, самостійні але значно менш впливові, які не мали статусу сильних, або його втратили, деякі з них також мали колонії (Османська імперія, Іспанія, Португалія, Болгарія, Румунія). Значна частина країн 1 та 2 групи були зосереджені в Європі. 3 групу країн складали країни переважно залежні колонії, які були під економічним та політичним впливом більш розвинутих держав. Левова частина таких територій - це Африканський континент, Азія, Латинська Америка. Зокрема одним з найголовніших протиріч між країнами на початку століття була боротьба за територіальний переділ світу, тобто володіння колоніями.

• Підйом національно – визвольного руху: разом з тим в залежних країнах Азії, Африки та ін..також наростає незадоволення своїм статусом, яке виливається в боротьбу за державний суверенітет, політичну самостійність, національні права. Форми боротьби були різними: н.-в. війна, повстання, революція, або ненасильницькі форми протесту. Їхнє значення, попри невдачі, в тому, що підривали існуючі устої, змушували правлячі режими шукати нових форм співіснування.

• Соціальні протиріччя. Значне поширення ринкових відносин зокрема призводить до збільшення використання найманої праці і, як результат,поглибленням соціального розшарування суспільства. Заможні верстви населення (підприємці, фінансисти намагалися сконцентрувати в своїх руках не тільки матеріальні цінності, а все більше втручатися в політичне життя своїх країн, визначаючи внутрішню та зовнішню політику (оберталося все передусім заради одержання надприбутків). Фраза К.Маркса. З іншого боку зростає роль робітничого класу, який витісняє селянство, як головну рушійну силу соціальних конфліктів (спрощено кажучи між бідними і багатими). Цьому сприяла як матеріальна вразливість робітників (залежність від заробітку, наявності роботи, а значить в період кризи вони страждали найбільше і першими), але й більш високий рівень організації. Як результат робітничий рух стає найбільш визначальним різновидом соціальної боротьби.

• Протистояння демократії та тоталітаризму (див. 3 питання).

5.2 Існує декілька підходів до періодизації даного етапу розвитку світової історії, одним з найпоширеніших є наступний:

Роки	Назва періоду	Головні характерні риси
1914 – 1918 рр.	Перша світова війна	Наймасштабніший військовий конфлікт того часу, в який були втягнути всі провідні країни світу більша частина людських та матеріальних ресурсів; Війна призвела до серйозних політичних, економічних та територіальних змін у світі.
1918 – поч..20-х рр..	Період повоєнної нестабільності та економічної кризи	Значні зміни в результаті війни:практично всі країни. Як переможені та і переможці переживають глибоку економічну кризу, соціальні протиріччя. Зростає національно – визвольний рух в країнах Сходу. Змінюються політичні режими в багатьох країнах (Росія, Італія та ін..)
Поч.20-х – 1929/1930 рр.	Період стабілізації	З подоланням економічної кризи та негативних наслідків Першої світової війни, в країнах світу наступає стабільність, підйом економіки. Разом з тим, зменшується активність соціальної боротьби, нац..-визв. руху.
1929/1930-1933	Період економічної кризи «Великої депресії»	Період нетривалої стабільності змінюється черговою кризою, але від попередніх її відрізняло ряд особливостей: масштаби поширення та глибина. Жодна криза ні до ні після цього не мала таких негативних наслідків у вигляді падіння виробництва, зменшення життєвого рівня населення, росту безробіття, банкрутства підприємств, банків тощо. Зростання соціальних конфліктів.
1933 – 1939 рр.	Подолання наслідків кризи та підготовка до розв'язання нової світової війни.	Вихід з кризи різні країни шукали різними шляхами: деякі стали на шлях реформ (США, Британія), в інших – були встановлені тоталітарні режими (Німеччина, Італія), які прагнули перегляду результатів Першої світової війни. Поглиблюються протиріччя між демократичним країнами (США, Британія, Франція), фашистськими (Німеччина, Італія), комуністичними (СРСР) що також стало могутнім каталізатором нової війни.

5.3 Перед розглядом питання рекомендується повторити:

- головні форми правління, що існують у світі (монархія та республіка)

- форми територіального устрою (унітарна держава, федеративна, імперія)

- форми політичного режиму (демократичний та тоталітарний).

Одним з головних напрямів розвитку людства даного періоду є боротьба між демократичним та тоталітарними політичними режимами.

Демократія – форма політичного режиму, яка заснована на визнанні народу як головного джерела влади. Головні риси – пріоритет загальнолюдських цінностей, рівноправність громадян, захищеність прав і свобод, розподіл влади, виборність головних органів, реальний вплив народу в державні справи.

Тоталітаризм – характеризується повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства, пануванням однієї ідеології та політичної сили репресіями стосовно інакодумців, порушенням прав і свобод громадян, силовий шлях вирішення проблем, передусім на світовій арені.

В цей період більш чітко оформлюються найпоширеніші суспільно – політичні рухи:

• Лібералізм – вважається першою політичною ідеологією в світі і заснована на пріоритеті громадянських, політичних та економічних свобод. Поширення одержали в результаті буржуазно – демократичних революцій (США, Франція) і тому переважно захищала інтереси буржуазії як соціальної групи.

Головні принципи ліберальної ідеї – пріоритет прав і свобод людини над інтересами держави, приватна власність, принцип конкуренції і як результат від внеску людини, його заслуг перед суспільством і повинна оцінюватися його винагорода; проти зрівнялівки в усіх проявах. Таким чином, ліберальні ідеї прямо протистоять тоталітарним. Після кризи 1929-1933 рр. ідеї лібералізму переглядаються (кейнсіанство): головне визнання ролі держави передусім у впливі в економіку.

• Консерватизм – прихильність до існуючих систем і норм в суспільстві (державі). Головні риси – стабільність, порядок, традиціоналізм, категоричне неприйняття революційних методів змін суспільства. На відміну від лібералізму, притаманний представникам різних соціальних груп, як панівних . так і нижчих, оскільки базується на загальних принципах існування (родина, релігія, мораль). В другій половині століття трансформується в неоконсерватизм.

• Комуністична ідеологія – головні положення теорії розробив К.Маркс, тому називається ще марксизм. Він обґрунтував модель ідеального суспільства, яке вільне від приватної власності, експлуатації людини людиною та всіх форм соціальної нерівності. Досягти цієї мети можна лише в результаті соціалістичної революції (соціалізм – проміжна ланка від капіталізму до комунізму), головною рушійною силою якої є пролетаріат (робочий клас). На стадії комунізму, на думку ідеологів даної теорії, держава та її інститути будуть ліквідовані, замість них органи народного самоуправління; створення всенародної власності, розподіл матеріальних благ по потребам, ліквідація класів, соціальних груп, націй. Формування людини нового типу, з новими цінностями та мораллю. На практиці стала різновидом тоталітарного режиму, оскільки опиралася на владу однієї партії, на чолі якої є вождь з широкими повноваженнями; сповідує терор по відношенню до «ворожих» верств населення, насадження своєї ідеології та подавлення інакодумства.

Окремі соціалістичні принципи були втілені в життя в окремих країнах, передусім в Росії після приходу до влади більшовиків. Але реалізувати в повній мірі комуністичні принципи за Марксом в жодній країні не вдалося.

• Фашизм – ідеологія тоталітарного типу в ряді країн світу, передусім Італії та Німеччини в 20-40 рр. XX ст., яка спирається на сильну партію і авторитетного вождя, який має необмежені повноваження. Головними рисами фашизму є насадження силовими методами своєї ідеології, вороже ставлення до загальнолюдських цінностей, політика на знищення не тільки інакодумців, а цілих верств населення або навіть народів (геноцид). Лідери фашизму в своїй риториці широко використовують принципи популізму, демагогії, воєнну риторику, крайні форми націоналізму (перевага своєї нації над іншими).

Зароджується на тлі кризи західних демократій, трагічних наслідків світової війни, неможливості законних органів влади вирішити нагальні проблеми, і особливо сприятливим фактором і економічна криза та політична криза (наведення порядку – одна з ключових обіцянок).

Принциповою відмінністю нацизму який став офіційною ідеологією в Німеччині, були те, що він досяг крайніх форм расової нетерпимості, тотальної переваги «арійської» раси над іншими народами та ідея світового панування.

• Національно – визвольний рух – боротьба залежних народів (передусім колоній) за національну незалежність, економічну самостійність та соціальний прогрес.

Форми і методи боротьби були як мирними, так і збройними, насильницькими: нац. – визв. війна, революція, повстання, демонстрація мітинг, акція громадської непокори тощо. Цей рух став одним з визначальних факторів світового розвитку, хоча досягти конкретних результатів вдалося небагатьом країнам.

• Робітничий рух – див. соціальні протиріччя. Однією з найпоширеніших форм боротьби став страйк ( колективна відмова робітників працювати і висування власнику економічних або політичних вимог – зменшення робочого дня, поліпшення умов праці, оплати, зміна власності на колективну і т.д.), одним з наймасштабніших в світовій історії став загальний страйк у Британії в 1926 році ( 12 млн. чол..) Одними з головних органів самоуправління стали профспілки (добровільні об'єднання робітників як правило по галузевому принципу, які були проміжною ланкою між робітниками і адміністрацією.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: