Іспанія в період економічної кризи та громадянської війни

Економічна криза 1929—1933 років значно ускладнила ситуацію в країні. Масово закривалися підприємства, знизилася заробітна плата та ін. Республіканці вимагали, щоб король, який скомпрометував себе співпрацею з Примо де Ріверою, зрікся престолу. На муніципальних виборах 1931 р. республіканці здобули переконливу перемогу. Звістка про це вивела на вулиці тисячі демонстрантів. Муніципалітети ряду міст проголосили республіку, у Барселоні було проголошено Каталонську республіку. У квітні 1931 р. Революційний комітет проголосив про повалення монархії. Король зрікся престолу. Іспанію було проголошено республікою. У червні відбулися вибори до Законодавчих зборів, після чого було сформовано коаліційний уряд. Прийнята конституція гарантувала широкі громадянські права й свободи. Аграрна реформа проголошувала конфіскацію поміщицьких земель за викуп і зменшувала орендну плату. Національне питання було вирішене частково: Каталонія отримала обмежену автономію, а Галісії та Країні Басків в автономії було відмовлено.

Проте уряду складно було балансувати між партіями правого та лівого спрямування. Особливо велику активність виявляли комуністи та створена в 1933 р. фашистська фаланга. Ці сили сподівалися за умов безладу в країні прийти до влади. До того ж за їхньою спиною стояли іноземні держави, що сподівалися втягнути до сфери свого впливу — відповідно СРСР та фашистські Німеччина й Італія.

1934 р. комуністи організували збройне робітниче повстання в Астурії, що призвело до великих жертв серед повстанців. Це викликало вибух народного невдоволення. Урядова коаліція розпалася, було призначено наступні вибори. Для об'єднання сил напередодні виборів ліві партії уклали пакт про утворення Народного фронту. На виборах 1936 р. більшість місць у кортесах здобули партії Народного фронту (республіканці, соціалісти, комуністи). Уряд очолив Асанья. Він зіткнувся з проблемою несанкціонованих дій робітничих організацій: робітники самовільно захоплювали підприємства, запроваджували "робітничий контроль", створювали непідзвітні уряду воєнізовані загони. Уряд продовжував проведення аграрної реформи, розподіливши до середини 1937 р. понад 700 тис. га землі.

Прийшовши до влади під гаслом свободи й демократії, звільнивши з в'язниць 30 тис. політв'язнів, республіканці разом з тим кинули до в'язниць 6 тис. своїх політичних опонентів. Побоюючись експропріації, іспанські підприємці і банкіри почали переводити свої капітали за кордон. Зростали ціни на продукти і товари першої необхідності, злочинність. Все це загострювало ситуацію в країні і підштовхувало окремі сили до радикальних дій.

У липні 1936 р. урядовою поліцією було вбито депутата-монархіста, що стало приводом до військового перевороту. 17 липня 1936 р. у Марокко група вищих іспанських військових організувала заколот проти уряду Народного фронту. Радіостанція м. Сеута передала умовний сигнал: "Над усією Іспанією безхмарне небо", що був наказом до виступу заколотників у всій країні. Заколотників підтримали чимало військовослужбовців (120 тис. чол., майже 80% збройних сил держави) і церква. В Іспанії розпочалася громадянська війна.

Ця війна спричинила гостру міжнародну кризу. СРСР підтримував республіканців, а Німеччина та Італія — націоналістів. Західні демократи вважали за краще зберегти в Іспанії законний уряд, остерігаючись появи на політичній карті Європи ще одного тоталітарного режиму.

Таким чином, Іспанія стала об'єктом суперечок Комінтерну й західних демократій, з одного боку, та між тоталітарними режимами — з іншого.

На пропозицію британського уряду 27 країн проголосили політику невтручання щодо подій в Іспанії. Німеччина та Італія не мали наміру стояти осторонь. Комінтерн став на шлях формування інтернаціональних бригад добровольців для допомоги республіканцям. Загалом в Іспанії воювали понад 42 тис. добровольців-інтернаціоналістів. СРСР поставляв літаки, танки, гармати. На боці заколотників на чолі з генералом Ф.Франко воювали понад 300 тис. іноземних військ. Військову техніку їм постачали Німеччина й Італія.

Спочатку франкісти зазнали кілька відчутних поразок, але з часом перехопили ініціативу. Незважаючи на стійкість, виявлену при обороні Мадрида, у битві під Гвадалахарою та при захопленні Теруеля становище республіканців значно погіршилося.

Наприкінці 1938 р. націоналісти прорвали оборону республіканців, а в 1939 р. захопили Террас, Барселону. Навесні 1939 р. розпочався генеральний наступ франкістів на усіх фронтах. Під час здобуття Мадрида націоналісти наступали чотирма колонами, а п'ята, яку становили супротивники республіки, перебувала в самому місті. З того часу вислів "п'ята колона" став синонімом зради. 28 березня 1939 р. Мадрид здався. Франко проголосив про закінчення війни. Під час воєнних дій загинуло за різними даними від 600 тис. до 1 млн. чол.. а матеріальні збитки становили суму, рівнозначну 6 державним бюджетам, або річному валовому національному продукту.

В Іспанії на довгі роки встановилася авторитарна диктатура, жертвами якої лише за рік з 1939 по 1940 стали майже 100 тис. вбитими та 2 млн. заарештованими.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: