15.5. Вчинок і формування характеру

Відома східна приказка: "Посій вчинок — пожнеш звичку, посій звичку —пожнеш характер, посій характер — пожнеш долю". Акцент у ній правильно поставлений на людських вчинках, які, повторюючись, стають Звичними, закріплюються в рисах харак­теру, складаючи його сутність, впливаючи на становище людини в суспільному житті й на ставлення до неї інших людей. Система звичних дій і вчинків — фундамент характеру людини. Від аналізу вчинків до синтезу їх у характері, у психологічному образі особис­тості і від зрозумілого характеру до вже передбачуваних вчинків — такий шлях проникнення в сутність індивідуального характеру.

Людина за своєю сутністю діяльна. Структуру людської діяль­ності становлять як різні мимовільні, автоматизовані рухи (міміка, пантоміміка, хода тощо), так і довільні дії різного ступеня склад­ності. Рухи і дії, виконання яких стає в певних умовах потребою для людини, як відомо, називаються звичками. Найвдаліший порт­рет не дає стільки відомостей про характер людини, як її звичні дії та рухи.

І все ж таки об'єктивні й безперечні дані про характер людини дають не ці мимовільні дії та рухи людини і не риси її зовнішності, а її свідомі й довільні дії та вчинки. Саме за вчинками ми робимо висновки, якою є людина.

Згадаємо чеховського Бєлікова ("Людина у футлярі"). Якби А. Че-хов обмежився описом зовнішності Бєлікова і не показав, що й дум­ку свою Бєліков "також намагався сховати у футляр", якби не показав, як він пригнічував усіх своїми "футлярівськими" міркуван­нями, якби не розповів про фіскальні витівки Бєлікова, то ніяк не можна було б визначити, хороша чи погана людина Бєліков, чи він лише пасивно обережний, чи ця обережність становить зворотний бік активної підлості.

За співвідношенням дії та мотиву неважко визначити риси ха­рактеру, які в них об'єктивуються. Але якщо справжні мотиви дій маскуються, приховуються за високоморальними міркуваннями та "турботами", то не завжди можна точно встановити характеро­логічні особливості суб'єкта. Так, не завжди вдається розкрити ли-Цеміра, вимагача та хабарника.

Розділ III Активність та особистість 348

Н евід'ємною якістю кожної характерологічної дії (вчинку) є те, що в одній і тій самій ситуації можливе сполучення різних сторін, які виступають показниками деяких взаємопов'язаних, але відмінних одна від одної рис характеру. Тому нерідко за одним вчинком мож­на багато дізнатися про характер людини.

Найбільш інформативними формами вияву характеру є робочі опе­рації (дії, якими виконується те чи інше завдання) та результати, про­дукти діяльності. У робочих операціях безпосередньо відображається реальне ставлення людини до діяльності, що може виражатися в таких рисах характеру, як старанність та сумлінність, ретельність та енер­гійність, ентузіазм та вдумливість тощо. І все ж таки найповніше характерологічний портрет людини розкривається в продуктах, резуль­татах її діяльності. За результатами праці відбувається селекція рис ха­рактеру, визначаються здібності людини, її моральна зрілість, емоційна рівновага, вольова та інтелектуальна сила.

Національні ціннісні орієнтації формуються впродовж століть і тисячоліть. Національна і особиста гідність, почуття патріотизму визначаються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, а й етнічною своєрідною психікою вихованців. Недо­оцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднавчого центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші складові національного виховання.

Перші спроби аналізу психічного складу українців як етносу і як нації були здійснені ще у XVIII—XIX ст. у працях видатних представників української думки І. Костомарова, В. Липинського, Ф. Чижевського та інших.

Знання національних рис характеру, психологічних особливос­тей українського народу необхідне для самовдосконалення кожно­го індивіда. Ми розуміємо, що національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров'я нації цілком за­лежить від духовності, національної самоусвідомленості кожної особистості.

Майже всі дослідники, колишні і теперішні, наголошують на таких типових рисах українського національного характеру, як демократичність, волелюбство, емоційність, що виявляються у музи­кальності, наближеності українців до природи, культі жінки і роди­ни, толерантності щодо інших народів, релігійності, працьовитості, гостинності.

Більшість дослідників схиляються до того, що українцям влас­тива така риса, як інтровертизм. Ця особливість виявляється у певній спрямованості на свій власний внутрішній світ, на проблеми

15 Характер 349

передусім власного соціуму. Саме тому в українському суспільстві родина, найближча громада завжди відігравали велику роль і мали особливу цінність.

Інтровертизм виявляється також у миролюбності, не схильності до агресії та насильства, зосередженості на своїй внутрішній свободі. Інтровертизм українського характеру, його делікатність і вразливість, швидкі зміни настрою під впливом певних подразників, підкреслю­вав доктор І. Мірчук, який твердив, що українцям властива ".... пе­ревага почувань, приступність найглибшим відрухам любові, що грає провідну роль у їх житті, але дуже часто це почування з якоїсь мало-поважної причини перемінюється у свою протилежність, у розумово незбагненну, але чуттєво зрозумілу ненависть".

Певна закритість для зовнішнього світу породжує особистісну стриманість, витривалість та впертість у досягненні задумів. Майже всі дослідники відзначають таку характерологічну рису українців, як індивідуалізм. Ця риса дещо небезпечна, індивідуалізм може вияв­лятися у схильності до непокори і вести до заперечення будь-якої влади. Рисою характеру українців, як конкретної особи, так і етніч­ної групи, є здатність до саморегуляції. Ця риса може розглядатися як рівень самостійності, розвитку самосвідомості, відповідальності за своє життя.

Ще однією з домінуючих рис українського національного характе­ру є його емоційність. Дослідники вказують на підвищену чутливість української душі, її вразливість, схильність ображатися і відповідно слабку вольову регуляцію. Підвищена чутливість до всього, що оточує, зокрема і до взаємин з Іншими людьми, інколи поєднується в ук­раїнців з певною амбіційністю.

Недостатня розвиненість соціальної волі також виокремлюється багатьма дослідниками українського етносу. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця часто призводила до того, що поставлені цілі не були досягнуті чи реалізу­валися не так, як були задумані.

Неадекватність вольової регуляції відбивається і в такій характе­рологічній рисі, як упертість, що також вивчається в багатьох дос­лідженнях. Ця особливість поведінки виявляється у прагненні діяти по-своєму усупереч перешкодам чи порадам.

Українському народу властива індивідуальна форма цілепокла-Дання та особиста відповідальність за наслідки реалізації цілей. Це явище прогресивне, бо воно є передумовою появи людини, здатної До свідомого створення нового громадянського суспільства.

Розділ III Активність та особистість 350

І деал виховання вкрай необхідний для формування громадяни­на України.

Виховання характеру — тривалий процес, що відбувається у зв'язку зі становленням видів діяльності дитини, ускладненням відповідних потреб та мотивів, розширенням кола освоюваних нею значень, виконанням дій, які реалізують те чи інше ставлення, пок­ликаний організувати освоєння індивідом духовної культури суспільства, оволодіння певними соціальними нормами. Дитина не виросте людяною, орієнтованою на соціальні ідеали, якщо їй лише пояснювати значення. Також будуть безрезультатними примусові дії. Потрібні наслідування дитиною зразків, позначених певним ставленням, дій авторитетного дорослого та оцінка їх з боку дорос­лого (схвалення, заохочення, засудження чи покарання). Ці дії ма­ють задовольняти потребу у спілкуванні, мотивуватися необхідністю участі у спільній діяльності, бути її оптимальним засобом, фіксува­тись у смислових настановах, мати форму вчинків. Тільки так вони можуть сприяти вихованню тих чи інших властивостей характеру дитини. Характер може стати предметом самовиховання, що най­частіше буває у підлітковому та юнацькому віці. Це вже рівень осо­бистості, і він виразно засвідчує, що кожна властивість характеру є ознакою притаманного індивідові способу життя, що так само, як темперамент і здібності, характер виконує інструментальну функцію. Причому, якщо на рівні індивіда має місце життя в межах характеру, який урівноважує стосунки людини зі світом, то тут має місце певне ставлення індивіда до свого характеру. Це шлях, що веде до використання характеру як засобу, за допомогою якого він будує своє життя. Саме на цьому шляху індивід отримує здатність оцінювати свій характер, висувати і розв'язувати завдання його виховання, адже за допомогою волі він може вибирати принципово новий для себе мотив і, виходячи з нього, долати одні смислові нас­танови та створювати інші, тобто закладати підґрунтя для вдоскона­лення свого характеру.

Характер виховується перебігом життя. Звідси випливає принци­пове положення: не характер пояснює життя індивіда, а життя є ключем до розуміння та аналізу характеру.

В оцінці українського національного характеру спостерігається низка суперечностей. Так, нема єдності у питаннях: індивідуа­лістичні чи колективістські риси характеру притаманні українцям; "вимиваються" чи розвиваються лицарські компоненти характеру українців — мужність, сміливість, розумний ризик тощо; які особ­ливості впливу сьогоднішніх ринкових відносин та складного гео-

Характер 351

п олітичного становища в умовах відродження і становлення держав­ності України на характер.

Дослідження національного характеру українців підкреслюють перевагу в ньому емоційних властивостей над інтелектуальними та вольовими. Проведені з позицій різних напрямів психології, вони розв'язують проблему українського характеру в суто абстрактному плані.