13.6. Особистісне зростання

Проблема розвитку особистості розв'язується у пси­хології неоднозначно.

Фундаментальною у більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само як потреби і свідомість) ство­рюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Виготський, від самого початку є соціальною і куль­турною: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, оскільки стає можливим оволодіння (Л. С. Виготський) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовихо­вання (С. Л. Рубінштейн). Інакше кажучи, поява самосвідомості оз­начає радикальну зміну самого типу розвитку особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як вона усвідом­лює своє минуле, як бачить близькі й віддалені життєві перспективи (О. М. Леонтьєв).

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції (А. В. Пет­ро вський).

Народження свідомої особистості — це початок тривалого і дра­матичного шляху розвитку особистості дорослої людини. Людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз (за Е. Ерік-соном), специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприят­ливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особис­тості. Термін "криза" грецького походження і в перекладі означає "момент прийняття рішення". Криза — це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший — до невдачі. У медицині криза — це

^3 Психологія особистості 313

п оворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладнюється. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховані дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи не­довіра до навколишнього світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, ви­робленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність — страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплен­ня почуття провини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, ме­тодів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвою­ються зразки поведінки. Позитивний досвід розвиває ідентифіка­цію, негативний спричиняє рольову плутанину.

Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв'язана криза зумовлює застій.

Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсум­ки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й прий­має неминуче, або завершує життя з почуттям страху перед смертю.

Багато людей вважає, що не може змінитися. Переживаючи внутрішній конфлікт, труднощі в спілкуванні, вони схильні сприй­мати себе як незмінювану особистість, а тому не тільки не прагнуть змінити себе, а й вимагають від інших враховувати "специфіку сво­го характеру". Щоб змінити себе, слід підготувати свою свідомість Для потрібних і бажаних вчинків, зафіксувавши це спочатку слова­ми. Чим точніші й конкретніші словесні формулювання, тим легше людині керувати своїм станом.

Розділ III Активність та особистість 314

С повідь (священику, психологу, психотерапевту) важлива для багатьох, оскільки допомагає розв'язувати проблеми, які особис­тість часто не усвідомлює. Страждання полегшуються, багато що сприймається в іншому світлі.

Психологи-практики твердять: якщо довго тримати перед внут­рішнім поглядом бажаний образ самого себе, то з часом людина бу­де на нього схожа. Сьогоднішній образ нашого "Я" сконструйовано з минулих переживань про себе. Як же побудувати своє нове "Я"? На думку вчених, якщо щоденно впродовж ЗО хвилин наодинці, заплющивши очі, дати волю своїй уяві й тримати перед собою об­раз бажаного "Я", то ця вправа закладе в пам'яті нервової системи нові дані, створить новий образ "Я".

Однак перш ніж будувати нове "Я", подумайте, чи адекватне ва­ше сьогоднішнє "Я". Відомо, що 95 % людей страждають на комп­лекс меншовартості. Кожний з нас у чомусь слабший за інших. Комплекс меншовартості виникає тоді, коли ми оцінюємо себе не за власними мірками, а за "максимальними стандартами" інших. Звичайно, Ви не гірші І не кращі за когось. Ви — це Ви, і тільки, і Ви не повинні бути схожі на інших, так само як І вони не мають бу­ти схожими на Вас.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна осо­бистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що во­на може й повинна дати їм.

Гармонійна особистість — це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною осо­бистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв'язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдос­коналення тих здібностей, які утворюють домінантну спрямованість, роблять змістовними ЇЇ життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості складається тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки І домагання, бажання за будь-яку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого — невпев­неність у собі, яку людина не допускає до свідомості.

З віком в одних людей з'являється потреба виправдати свої дії і вони починають перетворювати "пороки в чесноти", тобто ставити­ся до своїх вад як до цінностей. На перший погляд, "неузгодженість" між свідомістю й поведінкою ніби зникає, однак насправді вона за­лишається, оскільки такі люди постійно заходять у конфлікти з ото­ченням, їх мучать сумніви й почуття меншовартості, пов'язані, як їм

13 Психологія особистості 315

з дається, з недооцінкою їхньої особистості. Інші люди продовжують свідомо вірити в засвоєні ними моральні цінності, і конфлікт між цими цінностями та особливостями їхньої особистості призводить до розладу з собою. Так формуються люди, котрі завжди в незлагоді з собою й оточенням, мають багато негативних рис характеру. В них нерідко розвивається схильність до злочинності.

Вважають, що особистість досягає самовдосконалення лише шляхом внутрішніх борінь і криз. Проте є й інший погляд, зокрема М. Мольц вважає, що кризи можна контролювати. "Ніколи не пізно змінити образ власного "Я", а отже почати нове життя", — писав він і як шлях до щастя пропонував виробити позитивне ставлення до самих себе.

Чим вищий відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, тим безпроблемніше її життя. Позицію справжнього щас­ливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення. Сутність його в тому, щоб, з одного боку, закріпити позитивний образ власного "Я" під впливом вдалих вчинків, а з іншого — не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сва­рить себе навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунки. Таким чином, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують коригувальну функцію. Посилюється координація "Я", що фактично означає особистісне зростання.

Контрольні запитання та завдання

і. Що означають поняття "людина", "індивід", "особистість", "індиві­дуальність"?

2. Як взаємопов'язані поняття "особистість" та "індивідуальність"?

3. Доведіть правильність твердження "Кожна особистість є індивідом, проте не кожний індивід — особистість".

4. Схарактеризуйте основні теорії особистості.

5. Які Ви знаєте підходи до структури особистості?

6. У чому полягає сутність спрямованості особистості? Чи можна розуміти спрямованість людини як прояв усіх притаманних їй спо­ нукань?

7. У чому може виявлятися негативна і позитивна роль установок у житті людини? Чи можна формувати їх цілеспрямовано і як саме?

8. Яку роль відіграють інтереси в діяльності людини? Схарактеризуй­ те види інтересів.

Розділ ПІ Активність та особистість

9 . В яких формах виявляються прагнення особистості?

10. Як взаємопов'язані самооцінка особистості та рівень її домагань?

11. Яку роль виконують механізми психологічного захисту? Проана­ лізуйте ці механізми та наведіть приклади.

12. Що є джерелом і рушійною силою розвитку особистості?

13. Яку особистість можна назвати гармонійною?

14. Проаналізуйте стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном.

15. У чому суть позитивного мислення особистості?

ЛІТЕРАТУРА

Ананьев Б. Т. Человек как предмет познания. — Л., 1968.

Асмолов А. Г. Психология личности. — М., 1990.

Кон И. С. Открьітие "Я". - М., 1978.

Бех І. Д. Від волі до особистості. — К., 1995.

Козлов Н. И. Формула личности. — СПб., 1999.

Кононко Е. П. Чтобьі личность состоялась. — К., 1991.

Леоншьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

Мольц М. Я. Зто — Я, или как стать счастливьім. — СПб., 1992.

Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. — М., 1991.

Петровскж А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М_м 1982.

Петровскш В. А. Личность в психологии: Парадигма субьектности. Ростов-на-Дону, 1996.

Платонов К. К. Структура и развитие личности. — М., 1986.

Психология личности. Словарь-справочник / Под ред. П. П. Горностая, Т. М. Ти-таренко. — К., 2001.

Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Личность и личностньїй рост. — Вьіп. 1—4. — М., 1994. Франкл В. Человек в поисках смьісла. Сб.: Пер. с англ. и нем. — М., 1990.